Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі-Закон), однією з підстав для реєстрації прав та їх обтяжень є рішення суду, що набрало законної сили. Зазначена норма також закріплена в пункті 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868.
У разі, коли фізична або юридична особа набула право власності чи іншого речового права (оренди, постійного користування, господарського відання тощо) на підставі рішення суду, то така особа подає до органу державної реєстрації прав:

·         заяву встановленого зразка;

·         документи, що підтверджують особу заявника;

·         довіреність, якщо заяву подано уповноваженою особою;

·         рішення суду;

·         документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав (квитанція);

·         документ про сплату державного мита (квитанція) (крім випадків, коли особа звільнена від сплати державного мита).

Також варто звернути увагу на норми частини 3 статті 16 Закону, відповідно до якої разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Щодо документів, які підтверджують уповноважену особу чи особу-суб’єкта заявленого права, то для проведення державної реєстрації достатньо лише завірених в установленому порядку копій таких документів.

На перший погляд, збір документів для проведення державної реєстрації прав чи їх обтяжень є достатньо простою процедурою, проте  на практиці існує чимало проблем.

Так, згідно частини 4 статті 24 Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Відповідно до законодавства, що регулює та встановлює порядок реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, забороняється тлумачення прав Державним реєстратором відомостей про заявлені права, а отже, державна реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися виключно у відповідності до резолютивної частини рішення суду.

Таким чином, резолютивна частина має повністю характеризувати заявлене право, об’єкт щодо якого проводиться державна реєстрація та суб’єкта, який отримав заявлене право. Характеристика об’єкта нерухомого майна включає в себе: точну інформацію щодо адреси місця знаходження (включаючи літровку, за наявності), найменування,  площу (загальну, а при наявності – житлову), кадастрові номери (якщо право заявлено щодо земельних ділянок). Такі відомості мають повно відображати заявлене право.

Суд формує резолютивну частину виключно відповідно до прохальної частини позовної заяви. Таким чином, необхідно точно формулювати позовні вимоги при подачі позовної заяви, щоб уникнути проблем при реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду.

Що ж робити, коли особа вже має рішення суду, що набрало законної сили, але резолютивна частина не містить повної інформації щодо об’єкта нерухомості чи містить помилки/описки?

З процесуальної точки зору вирішити таку ситуацію можливо декількома способами, в залежності від її категорії.

Рішення суду є незрозумілим (ухвала про роз’яснення рішення)

Відповідно до статті 221 Цивільного процесуального кодексу України та статті  89 Господарського процесуального кодексу, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, суд за їхньою заявою постановляє (виносить) ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Тобто, роз'яснення рішення суду не може змінювати суть рішення суду, вирішувати нові питання та здійснюється судом виключно з метою викладення більш ясно і точно тих частин рішення, розуміння яких викликає труднощі. Зазначене підтверджує Наказ Міністерства юстиції України №914/5 від 26 травня 2009 року «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів».

Додаткове рішення суду (ухвала)

Цивільним та Господарським процесуальними кодексами України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою осіб,  що беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити (прийняти) додаткове рішення.

Згідно з Цивільним процесуальним кодексом України (пункт 1 частини першої статті 220) та Господарським процесуальним кодексом України (стаття 88) суд має право прийняти додаткове рішення, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні суду, не ухвалено (не прийнято) рішення.

Крім того, встановлено, що додаткове рішення може бути ухвалене у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати (пункт 2 частини першої статті 220).

У рішенні суду допущена помилка/описка (ухвала про виправлення помилки/описки)

Суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється (виноситься) ухвала (стаття 219 Цивільного процесуального кодексу та 89 Господарського процесуального кодексу України.

Варто зауважити, що зазначені вище ухвали не є самостійним рішенням суду, яке підтверджує заявлене право, а є додатком до «основного». Тобто при подачі документів для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно необхідно подавати і рішення суду, яким визнано право чи встановлено обтяження, і ухвалу суду.

Куцик Олександра

Сектор державної реєстрації речових прав на нерухоме майно
реєстраційної служби Великоберезнянського РУЮ