Відповідно до Основного Закону України — кожен має право на
працю (стаття 43 Конституції України).
Працездатність — це здатність до праці, що залежить від
стану здоров’я, фізичного, духовного розвитку (розумових та емоційних
можливостей), а також професійних знань, уміння і досвіду працівника, що дає
йому змогу виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та якості. Тобто
здатність людини до праці оцінюється не лише за можливістю виконання роботи та
функціональним станом організму, а й за додатковими критеріями (стан здоров’я,
професійні знання, вміння, досвід).
Працездатність класифікується на: загальну, професійну,
спеціальну, обмежену, повну, часткову. Загальна працездатність — це здатність
до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Професійна
працездатність — це здатність працівника до роботи певним фахом і на певній
посаді. Спеціальна працездатність — це здатність працювати в певних несприятливих умовах
(виробничих чи кліматичних). Обмежена працездатність — це здатність до
роботи з певними обмеженнями (наприклад, для інвалідів третьої грипи). Часткова
працездатність — це здатність до професійної або некваліфікованої праці, що
збереглася у осіб, які зазнали каліцтва. Тож на основі даної класифікації
розрізняють такі види працездатності як: повна загальна, часткова загальна,
повна професійна та часткова професійна.
Поняття працездатності широко застосовується як в юридичній,
так і в соціальній науці. При цьому, слід зазначити, що повніше його зміст
розкривається через використання понять "непрацездатність" та
"втрата працездатності", які найчастіше зустрічаються, наприклад, в
трудовому праві, праві соціального забезпечення тощо.
Однак поняття втрата працездатності на нормативному рівні не
визначається, але аналіз правових норм дозволяє дійти висновку, що втрата
працездатності може бути постійна і тимчасова.
Постійна втрата працездатності — це повна чи часткова
втрата здатності до загальної чи професійної праці.
Повна втрата працездатності означає непрацездатність особи.
Непрацездатність — це стан здоров’я (функцій організму)
людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання
роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров’я.
Повна втрата працездатності визначається як настання
пенсійного віку (старість). Пенсійний вік в Україні становить 55 років для
жінок та 60 років для чоловіків (стаття 26 Закону України «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування»).
Стосовно часткової втрати працездатності слід зазначити, що
прикладом часткової втрати працездатності є інвалідність. При цьому, необхідно
відмітити, що існує два критерії визначення інвалідності — медичний та економічний.
З медичної точки зору – це розлад функцій організму, з економічної точки зору — це таке
порушення, яке призводить до втрати працездатності: професійної чи загальної.
Інвалідність — це стійкий розлад функцій організму,
зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який
призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі
і захисті. Обмеження життєдіяльності — це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе,
самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою
поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.
Причинами інвалідності можуть бути:
·
трудове каліцтво
·
професійне
захворювання
·
загальне захворювання
·
вроджені дефекти.
Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок
трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав:
·
під час виконання
трудових обов’язків (в тому числі і під час відрядження);
·
по дорозі на роботу,
або з роботи;
·
на території
підприємства, установи, організації протягом робочого часу (включаючи перерви);
·
поблизу підприємства
протягом робочого часу, якщо перебування там не суперечило правилам
внутрішнього трудового розпорядку;
·
у разі виконання
державних або громадських обов’язків;
·
у разі виконання дій
по рятуванню людського життя, охорони державної чи приватної власності, охорони
правопорядку.
Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій на виробництві затверджено постановою Кабінету
Міністрів від 25 серпня 2004 р. N 1112 «Деякі питання розслідування та ведення
обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві».
Інвалідність внаслідок професійного захворювання
встановлюється на підставі висновку спеціалізованого медичного закладу про
наявність професійного захворювання. Перелік таких захворювань визначений
постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662 "Про
затвердження переліку професійних захворювань".
Професійне захворювання – це захворювання, яке виникло
внаслідок професійної діяльності застрахованої особи та зумовлене дією на
організм виключно або переважно факторів виробництва, характерних для
конкретної професії.
Професійні захворювання можуть бути викликані виключно дією
несприятливих виробничо-професійних факторів, а можуть бути і такими, у
розвитку яких встановлено причинний зв’язок впливом певного несприятливого
виробничо-професійного фактора та виключено явний вплив інших непрофесійних
факторів, що викликають аналогічні зміни в організмі. Крім того, необхідно
враховувати можливість розвитку проф. захворювання через тривалий термін після
припинення впливу шкідливих факторів виробництва.
Загальне захворювання, як причина інвалідності визначається
за залишковим принципом, тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним
випадком на виробництві чи професійним захворюванням, то її причиною визнається
загальне захворювання. До загального захворювання прирівнюють нещасний випадок
невиробничого характеру.
Показаннями для встановлення інвалідності у дітей є
паталогічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, набутих
захворюваннях та після травм.
Під тимчасовою втратою працездатності розуміють
неспроможність особи виконувати свою трудові обов’язки внаслідок
короткотривалих обставин об’єктивного характеру. Тимчасова непрацездатність
може бути спричинена:
фізичною нездатністю особи здійснювати трудову діяльність
(хвороба, травма, вагітність та пологи);
неможливістю працювати у зв’язку із необхідністю здійснювати
догляд за іншим членом сім’ї (хворою дитиною; хворим членом сім’ї; за дитиною
до трьох років; за дитиною до досягнення трьох річного віку або
дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка
доглядає за цією дитиною);
неможливістю працювати у зв’язку із настанням обставин,
спричинених діями державних органів (карантин, накладений органами
санітарно-епідеміологічної служби).
Тимчасова непрацездатність має тимчасовий зворотний характер
під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення
працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до
закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність
застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.
Випадком тимчасової непрацездатності є тимчасова
непрацездатність, яка триває безперервно від початку визначеного захворювання,
травми тощо, підтверджується видачею листка непрацездатності з можливим
продовженням лікування в одному або декількох закладах охорони здоров’я до
відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка
непрацездатності - "стати до роботи". У разі, якщо особа стала
непрацездатною з приводу того самого захворювання, травми до виходу на роботу
або відпрацювала неповний робочий день, випадок тимчасової непрацездатності не
переривається. При виникненні іншого захворювання, травми, відпустки в зв’язку
з вагітністю випадок тимчасової непрацездатності вважається новим.
Порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову
непрацездатність затверджений Інструкцією про порядок видачі документів, які
засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом
Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001р. № 455, зареєстрованою в
Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 р. за N 1005/6196.
Разом з цим, також, необхідно зазначити, про
медико-соціальну експертизу втрати працездатності. Експертиза тимчасової
непрацездатності – це комплексна оцінка порушень функціонального стану
організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової
втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення клінічного
та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу.
Так, відповідно до статті 69 Основ законодавства України про
охорону здоров’я експертиза тимчасової непрацездатності громадян здійснюється у
закладах охорони здоров’я лікарем або комісією лікарів, які встановлюють факт
необхідності надання відпустки у зв’язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та
пологами, для догляду за хворим членом сім’ї, у період карантину, для
протезування, санаторно-курортного лікування, визначають необхідність і строки
тимчасового переведення працівника у зв’язку з хворобою на іншу роботу у
встановленому порядку, а також приймають рішення про направлення на
медико-соціальну експертну комісію для визначення наявності та ступеня тривалої
або постійної втрати працездатності.
Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності
здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь
та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні
їм за станом здоров’я, перевіряють правильність використання праці інвалідів
згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності
інвалідів.
Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і
характер праці інвалідів є обов’язковими для власників та адміністрації підприємств,
установ і організацій.
Порядок організації та проведення медико-соціальної
експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України постановою від 4 квітня
1994 р. N 221. Так, у медико-соціальних експертних комісіях (МСЕК) проходять
огляд громадяни, які частково чи повністю втратили здоров’я внаслідок
захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, а
також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, з
метою виявлення компенсаторно-адаптаційних можливостей особи для реалізації
заходів реабілітації та адаптації інвалідів.
Крім того, відповідно до частини першої статті 69 Основ
законодавства України про охорону здоров’я і з метою встановлення єдиного
порядку організації та проведення експертизи тимчасової непрацездатності
наказом Міністерства охорони здоров’я України від 9 квітня 2008 р. N 189,
зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 липня 2008 р. за N 589/15280,
затверджено Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, яке застосовується
при визначенні тимчасової непрацездатності, а саме встановлення у працівників
факту тимчасової непрацездатності та визначення її термінів, надання
рекомендацій про відповідні умови праці для хворих, які не мають групи
інвалідності, але потребують тимчасово чи постійно особливих умов праці за
станом здоров’я.
Великоберезнянське
районне управління юстиції
Немає коментарів:
Дописати коментар