Великоберезнянщина

Завантажити

Великоберезнянська центральна

районна бібліотека для дорослих

Великоберезнянщина

(історичний нарис за матеріалами

історика Ф.С. Греги)

Великий Березний – 2014

Великоберезнянська центральна

районна бібліотека для дорослих

Великоберезнянщина

(історичний нарис за матеріалами

історика Ф.С. Греги)

Великий Березний – 2014

ББК 63.3 (4УКР - 4ЗАК)

В 27

Дане видання містить природно-географічні дані та перші археологічні відомості про виникнення Великого Березного, за матеріалами, які надав історик, житель В.Березного, Ф.С.Грега.

Видання адресується широкому колу читачів.

© Крайниковець Д.В., Гундертайло Х.П.

укладання, 2014

© Великоберезнянська центральна районна бібліотека для дорослих

Розділ 1

Природно-географічні умови.

Великий Березний — селище міського типу, центр Великоберезнянського району. За своїм географічним розташуванням і природничо-кліматичними умовами, за характером рельєфу Великий Березний є гірським поселенням. Він розташований серед Карпатських гір на річці Уж за 42 кілометри на Північному Сході від обласного центру м. Ужгород , на висоті 212 м над рівнем моря. Селище розташоване на долині, оточене горами: Котел, Жбур, Настас, Нітковиця, Кам’яниця, Явірник. Серед гір не зустрічаються гострі гребні і вершини. Найбільша висота гори Явірник, яка піднімається на 1000 м. над рівнем моря. 

Ріка Уж поділяє селище на правий і лівий береги. Територія долини на якій розташований В.Березний складає: 512 га угідь і 320 гектарів ріллі. Населення нараховується біля 7 тисяч чоловік.

Особливістю селища близькість до державного кордону зі Словаччиною. Ця особливість стала внаслідок геополітичних змін у Центральній Європі після Другої Світової війни. В 1945р. було визначено кордон між Чехословаччиною і СРСР по річки Уж. Але його перенесено на 2 км. на Захід від В.Березного до села Убля, де живуть такі самі верховинці як і в Бережному. Таким чином сусіднє село Убля стало державним кордоном між Україною і Словаччиною.

Селище знаходиться на важливих шляхах шосейного і залізничного сполучення Ужгород Львів. Верхні зони околиць селища слабо освоєні в господарському відношенні. 

Ґрунти там малородючі, а клімат, особливо зимою відзначається суворістю. Нижче по схилах, в долині ґрунти більш родючі і клімат м’якший. Ліси тут розступаються і дають місто обробітку полям. Долина на якій розташований В.Березний благоприємна для розвитку сільського господарства. Ґрунти при умові їх вапнування і внесення добрив забезпечують високі урожаї основних землеробських культур: пшениці, ячменю, вівса, картоплі, кукурудзи, квасолі.

При вивченні особливостей природного середовища любої частини гірського Закарпаття необхідно мати на увазі основні структурні зони Карпат, тому, що ними визначаються і різниця клімату грунтів, рослинності, гідрографії, цим законам відповідають і відповідні фізико-географічні райони.

По схемі кліматолога і географа Б.А.Алисова Закарпаття відноситься до континентально-європейського клімату. Основні риси клімату Великого Березного мають багато спільного з кліматом Східної Словаччини.

Закарпаття розташовано між 22⁰, 14 і 24⁰, 38, східної довготи і 47⁰,56 і 49⁰,13 північної широти³. А селище В.Березний знаходиться на півночі краю на 22⁰, 35 східної довготи і 49⁰,06 північної широти.

Клімат району перш за все визначається за його розташуванням відносно рівня моря, його висотою, поясністю. Різниця у висоті над рівнем моря в межах району досить значна. В круглих цифрах вона може коливатися від 200 м до 889 м на Ужоцькому перевалі, а селище знаходиться на висоті 212 м над рівнем моря. 

Отже кліматична різниця між В.Березним і Ужком є дуже суттєвою. В горах характерні гірсько-долинні вітри з добовою періодичністю. Ніччю, коли вершини охолоджуються швидше, ніж нижчі ділянки схилів, більш вологе охолоджене повітря стікає в долини. Тому на Верховині навіть після теплих літніх днів майже не буває душних ночей. Зі сходом сонця повітря в горах від нагрівання робиться менше густим. В денний рух повітря піднімається вверх. Такі літні гірсько-долинні вітри з добовою періодичністю особливо добре помітні в долині ріки Ужа.

На всій території району спостерігається загальний характер річного коливання температур. Мінімум повсюди припадає на січень, максимум на червень. Місяці мінусових температур припадають на грудень, січень, лютий. Середньорічна температура повітря в селищі досягає величини від 6,5 до 4,2⁰, а середня температура січня становить від 5,4 – до 8.1⁰, а в червні від + 14,7⁰ до 16⁰ тепла.

Одним із агрокліматичних показників є сума середньодобова температур вегетаційного періоду, що дають уявлення про те, на скільки кліматичні умови задовольняють потреби тих чи інших рослин в кількості тепла . В селах району сума активних агро кліматичних умов температур є період вегетації різна. В селищі вона триває 290 днів, а на Верховині 190 – 180 днів. Іншими словами в першому випадку сума річного тепла досягає для нормального розвитку: саду, винограду, овочів. А в другому випадку в таких селах як Люта, Вишка, Тихий, В.Бистра, Ужок сума тепла досягає для розвитку таких культур як картопля, овес, боби.

В Ужгороді веснують в березні – квітні, у В.Березному — квітні – травні, а на Верховині веснують в травні – червні. Абсолютний мінімум в селищі досягає + 36 у літку, а мінімальний взимку – 30.

Вся територія району входить в область зволоженого клімату. Середньорічна кількість опадів складає в 620 – 640мм. Більша їх частина, приблизно 65% випадає протягом теплого періоду року з квітня по жовтень. Так У Великому Березному із загальної суми 782мм. на теплий період – 231 мм.. Найбільш грозове місце на Україні – Великий Березний, де припадає до 40 грозових днів на рік.

Різниця в літніх температурах в районі самітно впливає і на спеціалізацію сільського господарства і на весь календар польових робіт. Так, коли зернові культури у Великому Березному уже зібрали, на полях Верховини вони ще дозрівають.

Перші заморозки, а й з ними осінь в селищі розпочинається в кінці вересня. Осінь продовжується 2 -2,5 місяця. Спочатку вересня стоїть тепла погода, а наприкінці місяця холодніє, починає переважати похмура погода, йдуть морозяні дощі, бувають тумани. Але в жовтні середньодобова температура рідко буває нижче нуля. В осінні місяці випадає 120мм опадів. Зима в селищі настає в середині грудня. Погода зимою часто хмарна з туманами і температура опускається іноді до 15 – 20 ⁰

Цікаві дані про температурні інверсії в Закарпатті можна знайти в Чехословацьких дослідників. Результати їх спостережень, які проходили в 1946 по 1952 рр. на метеорологічних станціях показали, що найбільше число днів х інверсіями бувають у січні, а найменше в червні. Інверсія зменшує зимовий холод у Карпатах.

Сніг складає приблизно тільки п’яту частину осадків, які випадають в районі. Число днів випадання снігу в селищі значно менша за кількість випадання дощів. В горах снігу випадає значно більше ніж в долині. В районі сніг задержується на 60 днів.

Товщина снігового покриву у долині не перевищує 15 – 20 см., а в найбільш сніжні зими сніг досягає 50 – 60см. В горах його іноді нагромаджується 1 -2м.

Завершуючи короткий огляд кліматичних умов, слід підкреслити, що в селищі значно ширші можливості для розвитку багатьох галузей сільського господарства, ніж в селах району. Враховуючи природні умови на високогір’ї Рада Міністрів для сіл Району надала пільги, вони одержують до зарплати і до пенсій так звані «гірські». Доплата назначена мешканцям сіл, які розташовані на висоті вище 400 м над рівнем моря.

На Закарпатті протікає багато рік і річок, які впадають в басейн Тиси притоки Дунаю. Самою Східною із річок Закарпаття є ріка Уж при витіканні якої на Закарпатській низовині розташований адміністративний центр області місто Ужгород. Уж починається на водо роздільному хребті, біля ужоцького перевалу, він пересікає Верховинську долину, біля В.Березного повертається на південний захід.

В селі М.Березний Уж приймає Ублянку, в Дубриничах – Лютянку, в Перечині Турянку. Нижче пересікає Ужгород, перетинає державний кордон Словаччини і впадає в праву притоку Тиси ріки Бодрог. Від Великого Березного долина Ужа до самого Ужгороду розширюється. Біля самого Ужгороду в селі Доманинці гори розступаються на 4 – 6 км. Долина Ужа густо заселена поселеннями. Береги Ужа густо покриті хвойними, буковими лісами, серед котрих чередуються ораниці, з луками та чагарниками.

Дно ріки Ужа кам’янисте. В межах області Уж має довжину 101 км. і тільки невеликим відрізком він протікає по території Словаччини.

Майже на всьому протязі Уж має яскраво виражений характер гірської ріки. Тільки нижче Ужгороду, біля самого кордону з Словаччиною, Уж спокійно тече між рівними берегами низовини. Його водозбірна площа складає 1921 кв. км. На 80% вона покрита лісами. Великими глибинами Уж не відзначається. Літом його майже скрізь можна перейти в брід. Різниця між висотою на котрій лежить джерело Ужа і висотою на ділянці де вона пересікає кордон з Словаччиною, складає 766 м. Водяна енергія Ужа використовується в діючих гідроелектростанціях в селі Невицьке та Ужгороді. На річці Уж у В.Березному довгі роки працював великий водяний млин Близнеця.

Ґрунти району і селища в зв’язку з різними умовами їх формування і розвитку відрізняються великою різновидністю. Значна частина дослідників вважають, що для району перш за все характерний підзолистий процес і що тут переважають підзолисті ґрунти. Такої думки додержувався Н.Б.Венандер, який опублікував декілька статей про Закарпатські ґрунти. Такої думки додержувався і В.М.Фридланд.

Ґрунтознавці розділили територію Закарпаття на два агрогрунтові райони: 1. Гірсько-Карпатський, 2. Закарпатської низовини.

Отже ґрунти селища і району можна віднести до Гірсько – Карпатського регіону. Ґрунтовий покрив представляється тут двома основними різновидностями: гірсько-луговими грантами, та бурими лісними. Перші розташовані навколо селища на схилах гір, а другі на низині. 

Значна різниця грунтово–кліматичних умов району обумовлює і різноманітність їх рослинного покрову. Ліси — гордість і єдине джерело багатства району. Загальна площа земель лісового фонду району складає 29.530 гектарів, з них ліси першої групи займають площу 15.998 гектарів, другу групу займають 13.531 гектар. Вкриті лісовою рослинністю землі становлять 28.898 гектарів. До Великоберезнянського державного лісового господарства підприємства входять 7 лісництв, які займаються доглядом, посадкою і охороною лісу. Лісництво В.Березного займає площу лісів 3.926 гектарів Костринське — 3435 га, Жорнавське — 3.669 га, Волосянське — 3.339 га, Лютянське — 5.151 га, Чорноголівське — 4.013 га, Бистрицьке — 5.932 га загальний розподіл вкритих лісовою рослинністю земель за переважаючими породами складає 70,5% — твердолистяні породи, 27,5% — хвойні, інші складають — 2% — чагарники. 40,8% вкритих лісовою рослинністю земель держлісгоспу виключені з експлуатації через їх захисне і природоохоронне значення.

До основних лісових пород відносять: Бук займає 63,8%, ялиця – 14.8%, ялина 12.2%, інші — 4%, дуб — 3.2%, граб — 1.4%. До інших порід належать: явір, ясен, береза, клен, берест, тополя, ива, вільха і ін.

Не випадково Верховину називають лісистою, а багато населених пунктів називають за породами дерев: Великий Березний, Малий Березний, Буківцьова, Смерекова. Проте всю територію району не можна віднести до суцільного поясу лісової рослинності. 5 тисяч гектарів займає рілля, та понад 2000 гектарів зайняті сінокосами та чагарниками. 

Автор монографії про рослинність гірської зони Карпат М.П.Попов виділяє в горах чотири ландшафтні – географічні пояси, для кожного з них характерні свої особливості рослинного покрову. Так, передгірський пояс до якого входить і В.Березний, ліси тут сильно вирубані. Більша частина території розорана та зайнята чагарниками, бур’янами.

Нині на території селища рідко можна зустріти березові гаї. Передгірський пояс розташований приблизно від 150 до 400 м. над рівнем моря.

Великоберезнянський район відзначається також багатством тваринного світу, де зустрічаються тварини і птиці всіх трьох поясів. Бурі ведмеді і риси, найбільші хижаки в районі. Їх залишилося дуже мало, переважно в гірських лісах. Значно більше є вовків, літом вони піднімаються на полонини «Голицю», «Рівну», де нападають на стада, які там випасають, зимою, навпаки, вони спускаються в долини. Приблизно такі сезонні переходи здійснюють і лисиці. На території селища водяться дрібні хижаки: норки, борсуки, куниці, а домашні тварини іноді потерпають від нападу тхіра. Багато на околиці селища гризунів: білки, миші, криси, зайці. Білки переважно живуть в лісі миші і криси вибирають людські оселі. На полях зустрічається багато кротів. На околиці селища: «Жбур», Настас , Термачув водяться дикі копитні тварини, зокрема олені, серни, дикі кабани., запеклими мисливцями селища: Гайданко, Саєнко, Баник, Крупінець і ін.

Птиці в селищі нараховується понад 1000 видів, з них біля 50 постійно живуть тут, інші прилітають на літо це: зозулі, ластівки, жайворонки, орли, дикі голуби, дикі качки і гуси та лелеки іноді зупиняються на короткий перепочинок. Постійно проживають на околиці селища птахи: дятли, снігури, синиці, зяблики, овсянки, сойки, яструби, ворони. На околиці селища водяться саламандри, безхвості амфібії, сірі і зелені жаби. Рептилій на долині живе менше більше вони водяться на схилах гір. Із змій найбільше змій – віпери, а також водяться вужі, медяники, та малі отруйні гадинки.

В річки Уж водяться риби, раки. Іхтіологи нараховують біля 20 видів, які належать до 10 сімей. Це клени, мерени, подуства, щуки коропи, окуні, плиткі. Ріка Уж та її притоки створюють хороші умови для ведення рибного господарства, зокрема розведення коропів та форелі. Але рибне господарство в цілому районі в занедбаному стані.

Підводячи підсумки природно-географічного огляду автор перш за все звертає увагу на значні відмінності природних умовах які розташовані в різних зонах. Ці відмінності зумовлюють кліматичні умови, рослинний і тваринний світ, та господарську діяльність населення селища і району в цілому.

Розділ 2

Перші археологічні, письмові відомості про виникнення Великого Березного.

Найдавніші археологічні сліди людського життя на території нинішнього селища припадають на епоху неоліту ( IV III тис. до. н. е. ). Пізній бронзовий вік ( XII – IX ст.. до. н. е. ) представлений знахідками бронзових знарядь праці: три кельтські сокири, пробійник, ніж та меч.

Науковий співробітник ужгородського краєзнавчого музею, викладач археології УжНУ Федір Михайлович Потушняк провів кілька експедицій до Великого Березного. Він відкрив на кладовищі ґрунтовий могильник раннього залізного віку. Під час археологічних досліджень в селищі він знайшов декілька знарядь праці раннього залізного віку.

Згідно з археологічними даними на території Закарпаття відомо понад 70 мечів доби бронзи, серед них особливу увагу привертає Великоберезнянський « EXCALIBUR». Бронзовий меч, а саме умови його відкриття, які нагадують міф про меч знаменитого короля Артура.

У 1916р. поблизу Великого Березного на вулиці «Дубки» відбудовувалася шосейна дорога. На крутому поворотному скалистому виступі робітники натрапили на цікаву знахідку: між двома кам’яними плитами був засунутий бронзовий меч. він спочатку потрапив у приватну збірку археологів-аматорів з м. Мукачева до братів Є. і Е. Затлукалів, котрі у 1934 р. продали його. Врешті-решт меч потрапив до Національного музею у Празі, де зберігається до сьогодні.

Меч із цільно-литим руків’ям, на якому є дископодібна шляпка, оздоблена зіркоподібним візерунком, та три орнаментовані потовщення. Лезо злегка розширене в нижній частині, кінець вістря відломлений. Довжина предмета 60 см., вага 850 г.

Найдавніші металеві мечі з’явилися у кінці IV тис. до. н. е. на території малої Азії, У середині III тис. до. н. е. перші мечі з’явилися на території сучасної Європи, а саме в Греції. У карпатському басейні мечі з’явилися у першій половині II тис. до. н. е.

Очевидно, уже у бронзовому віці витягування меча із каменя перетворилося на звичай під час обрання вождя або короля. Великоберезнянський меч — унікальна знахідка, яка підтверджує існування цього звичаю в кінці бронзового віку понад 3 тис. р. тому і на території сучасного Закарпаття. Можна припустити, що у ту далеку епоху поблизу Великого Березного обирали місцевого вождя.

Отже, при вивченні археологічних знахідок різних епох важливим є усі навіть найдрібніші деталі, бо саме вони можуть пролити світло на багато не розгаданих ще таємниць нашого минулого.

Перша письмова згадка про Великий Березний засвідчує його значимість, як одного із головних центрів Домінії Другетів. Так, в 1409р. у Великому Березному проходив процес слідства та судження Кенезія Ванга та селян с. Кострино за крадіж череди свиней з села Чертиж. У зв’язку з тим, що піддані належали Другетам, то суд над ними відбувся на земно панському суді у Великиму Березному.

У 1471р. податковий список Унгварського Комітету згадує і Великий Березний і Малий Березний. Перший нараховував 33, другий – 25 оподаткованих дворів. Разом – 58 дворів, що на ті часи є цифра солідна. А вже у 1599р. лише М.Березний сам нараховував 54 кріпацькі господарства. 1549р. між представниками роду Другетів проходив спір про четвертину родового майна у Малому та Великому Березному.

Друга письмова згадка про Великий Березний датується 1427р. Про це згадує в письмових джерелах угорський історик Д.Чонкі. Він пише, що Великий Березний — сільське поселення, яке має 33 незалежних селянських дворів і належить ужгородській домінії графів Другетів.

Великоберезнянський осередок господарки Другетів була маюрня господарські споруди і панський двір. Особливістю середньовічної історії Закарпаття була наявність тут доміній — великих господарств, що належали великому феодалу-магнату, або державі. Їх налічувалося чимало – по Тисі – Великобичківська, Мараморозька, Котелівська, по Боржаві – Довжанська , по Латориці – Чинадіївська, Мукачівська. Ужанська домінія формувалася вздовж ріки Ужа. Вона склалася наприкінці XIII ст., а остаточно в 1322р. ЇЇ історія пов’язана з родом Другетів, який прибув на Закарпаття разом з новим Угорським королем Карлом Робертом. Спершу сюди прибув 1301р. Філіп Другет, який був правою рукою претендента на королівський престол. Як і король Другет був пов'язаний з італійськими банкірами. Скориставшись їхнім капіталом для відродження Уманщини, запросив сюди італійських майстрів, які побудували Ужгородський Невицький замок, церкви, палаци для знаті та розписували їх.

Збереглися урбарії домінії від 1631р., 1684р., 1865р., 1690р., 1691р. Урбар, Урбарій, латинського походження - urbarium – прибуток, урожай, річний інвентар документ про оброблювану поміщицьку землю, а також реєстр кріпосних селян по відношенню до феодала.

За урбарієм 1691р. Великий Березний з селами Малий Березний, Стричава, Вишка, Люта, Стужиця, Волосянка, Ужок, Чорноголова входить на правах окружного центру до складу IV дистрикту Ужгородської домінії графа М.Берчені, спадкоємця Другетів.

Урбарії зберігаються у Будапештському державному архіві й частково опубліковані істориком А.Годинкою. В архіві ужанського комітету зберігся дублікат урбарію 1691р, який найбільше досліджувався нашими вченими Ф.Габріелем, О.Мицюком, І.Коломійцем, В.Неточаєвим, за їх даними домінія простиралася на площі 1200 кв. м. тобто займала приблизно десяту частину сучасного Закарпаття. До неї входило 47 сіл. Крім того ще 8 сіл тоді були безлюдними, внаслідок війн і епідемій, але потім відродилися.

Землі домінії розподілялися на алодні та урбарні. Зокрема земельні площі від Малого Березного, Великого Березного до села Забрідь включно були алодом – спадковим володінням Другетів. Домінія тут проводила власну господарку, центром котрої була маюрня — панський двір. Вона була розташована в південній частині селища біля монастиря. Таких маюрень у домінії було сім — у Великому Березному, Дубриничах, Перечині, Ужгороді, Павлові, Горянах, Коритнянах. Всі роботи у господарстві домінії виконували Кмети, відробляючи панщину.

У селах Люта, Стужиця домінія збудувала для своїх потреб лісопильні цехи, а по інших селах водяні млини. У верховинських селах Другети заохочували ремісників – ковалів, теслярів. Найславнішими в окрузі по виготовленню шиглів (Гонту) були майстри із Стужиця, Княгині і Домашина.

XVII ст. для домінії і для Другетів стало фатальним. Так звані війни за свободу принесли руйнацію. Якщо у 1631р. в Унгварській домінії нараховувалося понад одну тисячу господарств, то вже в 1691р. стало лише 587, спалено дотла і Великоберезнянську маюрню — повстанцями графа Телені.

У 1692р. домінія перейшла у власність Миколи Берчені, котрий одружився із вдовою з роду Другетів, але вже 1711р. всі володіння стали власністю Австрійської держави. З того часу домінія має назву «Камерале Домінімум Унівар». Її простори простягалися від загоня і шалам онова на півдні до Лубні й Ужка на півночі. Для кращого господарювання домінію розділили на чотири округи (дистрикти): Унгварський, Туринський, Крайнянський, Верховинський. Третій дисткрит — Крайнянський (Крайнензіс), «Крайна» — охоплювала частину долини Ужа від Дубринич до Кострино включно. Сюди входили 22 населені пункти і дві маюрні — Великоберезнянська і Дубриницька. Центром Крайни стало містечко (опідум) Великий Березний (Нодь Березно).

14 сіл вище Кострино звали четвертим дисткритном Верховинським. Господарі цих сіл також тісно були пов’язані з маюрнею у Великому Березному. Тепер державна маюрня використовувала верховинців на важних лісових роботах.

Сама назва маюрня є за походженням угорською. У їхній мові «майор» означає «садиба» або «хутір». Колись на Закарпатті поширився термін «маюрки», «маюрські» означало ті, що належить до садиби, а «маюрник» - управитель садиби.

Цікавою є і печатка унгварської домінії, що має напис по колу: Сігіллум, Посессіоніс, Камера - ліс. У перекладі із латині це — Печать володіння казенного. У внутрішньому крузі печатки зображено дерево (Ялицю), а під нею двоколісний плуг. При цьому крона зображеної Ялиці явно нагадує схематичну карту, вірогідно домінії із маюрнями.

За урбарієм 1691р. адміністративно домінія ділилася на кілька частин. Ужгород, як єдине тут місто, був визначним ремісничо-торговим центром і виділявся в окрему одиницю. Решта домінії ділилася на 6 округів. Перші два охоплювали Ужгород зі Сходу і Заходу. Третій округ почався від Перечина і тягнувся вздовж ріки Тур’ї. Решта три округи охоплювали верховинські села Великоберезнянщини. 

Кожен округ очолювався заступником управляючої домінії. Він наглядав за дотриманням порядку в селах, а головне дбав, щоб місцеве населення справно виконувало повинності й платило податки. Як правило, таким намісником ставав хтось із місцевих, один з найзаможніших мешканців території. Першим округом керував Томаш Чуді, другий округ тримав Ян Ерделі, що мешкали в Ужгороді, третій округ очолював Кость Волошин з Перечина четвертий округ очолював – шляхтич Федір Добей з Великого Бережного, а п’ятий округ очолював брат До бея, Ладислав Добей, а шостим округом керував, Солтис Андрій, Фетько з Костьової Пастелі.

Найвище положення займали в домінії шляхтичі – дворяни, яких тут було мало практично всі мешкали в Ужгороді. У місті жив і нижчий прошарок, так звана таксова знать або таксалісти. Вони особисто були вільні, користувалися привіллям, не виконували повинностей, але сплачували певний податок таксу. Це були переважно угорці, з українців відомі Михайло Волка з Перечина рід Добеїв, Гнат Герзанич та Іван Пастелій з Великого Березного.

Перехідне місце між вільними і невільними станами займали лібертини. Вони були особисто вільні, але не мали привілегії і виконували певні повинності, зокрема несли поштову службу. Решта селян була феодально залежною і ділилася на чотири категорії: 105 солтистів, 13 кенезів, 587 підданих кріпаків і 244 желярів.

Солтиси були довіреними людьми місцевих поміщиків. Вони засновували нові села, або залюднювали спорожнілі, отримували від панів найкращі землі й на 10 – 16 років звільнялися від обробітку та повинностей. Цей прошарок почав формуватися наприкінці XІІІ ст.., коли в краї розгорнулася велика колонізація після монгольської навали. Солтиси відроджували старі села, вели за собою людей, збирали їх докупи з окремих хуторів. Статус (священників) або батьків визначався в домінії грамотою Уржі Друге та від 31 березня 1655р. Краще положення займали ті, хто жив на власних фарах. Тіж духівники, що користувалися панськими наділами, мусили, як і селяни, сплачувати строк і нести повинності на користь феодала, а також відбували панщину. У домінії вона складала три дні на тиждень для селянина, що користувався цілим наділом і мав пару власних биків. Крім польових робіт, селяни працювали на лісорозробках, вивозили ліс, виготовляли дранки, дошки, клепкі.

Піддані кріпаки були найчисленнішим прошарком. Вони ще звалися осадниками, гадами, мали власну хату і користувалися земельними наділами. За які ділилися врожаєм і виконували різні повинності. Желярі не мали земельного наділу, тільки хату і працювали на панському маєтку, або наймалися до заможних сусідів. Окремо виділялися ще під желярі, які не мали ні хати, ні земельного наділу. До желярів у Великому Березному зараховувалися громадяни: Апярі, Ціприч, Мацко, Готра, Шлезак, Грегорович та ін. Крім панщини і натуральних повинностей, селяни Великого Березного платили грошовий податок 2 рази на рік, на Юріїв день 1 – флорін, 20 динарів і на Михайлів день – 1 флорін від цілого наділу. Платили також суху корчму – від села 3 рази на рік по 5 флоринів за те, що не користувалися панським вином, і дяківські гроші – від 6-до 10 флоринів на рік. Селяни повністю забезпечували панську кухню харчами, а також відбували панщину.

Основним багатством у передгірських і гірських селах була не так земля, як худоба.

У домінії налічувалося 49 коней, 496 волів, 620 корів, 1766 овець, 711 кіз, 1422 свині, 309 бджолинних вуликів.

Після смерті останнього з другетів Валентина домінія перейшла до його свояка М.Берчені.В 17 – 18 ст. на Закарпатті поселилася антифеодальна боротьба, яка переросла у визвольну війну 1703 – 1711рр. характерним є те, що в цей період визвольний рух очолюють обездолені селяни – кріпаки, які вершили свій суд над панами. Вони вписали чимало сторінок в історію краю. Так, в 1701р. розрізнені загони, діяли на околицях Великого Березного на чолі з Іваном Варгою та Миколою Васильчаком, вони нападали на панські маєтки розправлялися з ненависними прикажчиками.

Важке селянське повстання відбулося в 1703 – 171рр. Головною причиною їх було посилення феодального гніту, збільшення натуральних повинностей і грошових податків, посилення утисків з боку габсбурзької монархії, слід вдалою якої перебувало Закарпаття, так і місцеві влади. Спочатку повстали кріпаки Мукачівської домінії, яка належала Ферецу Ракоці, потім повстання перекинулося в Ужанську і інші домінії. Селяни громили панські млини, жупні установи, вбивали цісарських чиновників і збирачів податків. На початку 1703р. у Великоберезнянському районі виникли повстанські групи.

Історія опришківського руху знає імена багатьох ватажків народу, славних месників за людські кривди. В цій боротьбі особливої уваги заслуговує ватажок з Великого Березного Іван Беца. Діяльність Беци починається з 1697р. його участь у визвольній війні угорського народу 1703 – 1711рр. Є продовженням рідного сина Івана, що продовжив батьківську традицію антифеодальної боротьби на Закарпатті створили йому велику популярність серед трудящих ужанської долини. Народ оспівав І.Бецу в своїх піснях, прославляв у своїх переказах та легендах. Вони не тільки відображають події, факти, ситуації, зв’язані з діяльністю народного ватажка, а й містять загальні міркування що характеризують даного руху. Характерною рисою цих усних творів, є те, що в більшості з них відображено ті ж самі факти і втілено той самий зміст, що і в письмових джерелах. В цьому переконує доведено співставлення змісту пісні «В Ужгородській Червониці» з описом діяльності повстанців в районі Ужгорода, що його залишав в своєму щоденнику сучасних цих подій хроніст Хорват.

Різниця лише в тому, що пісня, крім фактичних подробиць про облогу Ужгородського замку, яка мала місце у вересні 1703р подає і характеристику поглядів та почуттів народу. Пісня зберегла опис нападу верховинців Ужанської долини очолюваних Іваном Бецою на ужгородській замок. Верховинці прийшли під мури замку і стали рубати, тобто почали штурм цієї добре укріпленої фортеці. Та не маючи змоги взяти її, після тривалої облоги відступили. В пісні сказано про це так:

Лізли в гору драбинами

Внизу огні клали

Та все ж того замку

Вони не дістали.

Правдивість описаного піснею штурму Ужгородського замку підтверджується повідомленням російського посла у Відні князя Т.А. Голіцина, який у другій половині вересня 1703р. доповідав, що «бутівники… декілька підступів з драбинами робили, тільки з великою завжди відбиті… і будучи без артилерії їхнє безсилля багато возів соломи навколо замку поставили і хотіли примусити здати фортецю вогнем, і нічого вчинити не змогли.

Антифеодальна боротьба повсталих селян ужанської долини не відповідала інтересам і сподіванням Ференца Ракоці, який очолив визвольну війну 1703 – 1711рр. і прагнув за допомогою народних мас визнати часбурські війська, визволити Угорщину, але зберегти в ній феодально-кріпосницькі порядки. Тому крайні заходи народних месників, які небажали підкоритися його розпорядження, спрямованим на припинення антифеодальної боротьби, призводили до того, що керівники селянських загонів в тому числі й Івана Беца, зазнали переслідування в тому числі й за вказівкою Ф.Ракоці. Беца був зловлений і довгий час перебував в тюрмі, про що збереглася пісня «Прийшов Беца до Унгвара». В ній сказано, що І.Беца був заарештований на самі Покрови, але рік не згадується з тих пір Беца спочатку сидів в Ужгороді, а згодом його перевели до Кошиць, де він перебував до 1709р. В цьому році Ф.Ракоці дав Бецові помилування.

Про події кінця XVII – початку XVIII ст. В Карпатах є багато фольклорних творів серед них відома пісня «Ой на горі синаторі буки зеленіють». Пісня ця оспівує діяльність Івана Беци і його сина в кінці визвольній війні 1703 – 1711рр. В ній згадується про те, як батько здійснив напад на сусідню польську шляхту після придушення повстання Ф.Ракоці і як молодий Беца діяв який час з Іваном Рішком ось ця близька до конкретних історичних подій картина боротьби батька і сина Беців.

Ой на горі Синаторі буки зеленіють,

Чи знаєте люди добрі, що легники діють.

Та не ті легіники, що ярують у полі,

А лише ті легіники, що в лісі на волі.

Ходять собі по маюрнях панів обитають.

А найстарший із тих хлопців – Бецою зовеся,

Що девять літ по тій війні не здається.

Не здаєшся та із своїм сином по горах гасають.

Старший Беца на ту Польщу ходить аж три рази,

А молодий із Рішкою аж до Кіральгази

Так то слава тих Беців по селах лунає.

Кожен русин Верховини про них добре знає.

Наведено цю співанку – хронічку про батька й сина Беців, щоб на фоні змальованих в ній подій, зіставити їх з архівними документами. В документі архіву Ференца Ракоці сказано, що « старий Беца на ту Площу ходив аж три рази» . І нарешті ще один факт . В народі збереглася пісня про трагічну долю Івана старшого, захопленого айстро-угорськими жандармами, так званими бандурами, в полон і страченого в с. Капушанах, що на словаччині. В пісні змальована сумна картина прощання народного месника з краєм, де він діяв побратимами, що були в його загоні, з своїм сином і нарешті з самим життям:

Зістаньте здорові

Полонинські вершники

Що по вас ходили

Мої - смілі ножки.

Зістаньте здорові

Мої камарати,

Вже вам не буду

поради давати.

Зістань і ти сину

Здоровий та дужий

Най тобі ведеться,

І щастя най служить.

Бо мене на горах

Бандури їмили ,

Тай у товсті мури

Навік закрили.

До повсталого селянства приєдналися маси міського населення та солдати гарнізонів. 

Народна боротьба набрала масового характеру. Повсталі обложили ужгородський замок, землевласники і чиновники тікали від народного гніву в Австрію, Польщу.

Частина угорської шляхти на чолі з семиградським князем Ференцом Ракоці. Вирішила використати селянське повстання у своїх інтересах. В той час Цісарські війська розпочали наступ проти повстанців, розгромили півтора тисячний загін курців.

Закликавши повсталих продовжити боротьбу «за віру батьківщини і свободу Ференц Ракоці», як ворог габсбургської монархії і вигнанець, здобув популярність серед широких верств населення і очолив національно-визвольний рух в Угорщині. Із Закарпаття заворушення перекинулось на Угорсько-Словацькі землі. Народні маси доведені до масового розорення і злиднів, повсюдно боролися зі зброю і боролися проти габсбургської монархії та угорських феодалів за знищення феодально-кріпосницького гніту. Один з селянських кріпаків виражаючи волю повсталого народу писав Ференцу Ракоці : «Ті кріпаки, що вірно служать зі зброєю в руках вашій милості, кріпаками після цього не будуть…, але боротьба почалася проти гнобителів бідного народу».

Визвольна війна охопила всю Угорщину. На Онодському сеймі у 1707р. після визволення Угорщини від австрійських загарбників, було скинуто Габсбургів з Угорського престолу і проголошена незалежність Угорщини. Це був період найвищого піднесення боротьби. Однак угорським феодалам вдалося використати селянське повстання у своїх інтересах.

З квітня 1707р. військо Ференца Ракоці почало терпіти поразки. Мобілізація чоловіків проведена на Закарпатті викликала велике невдоволення новим урядом. Ф. Ракоці у 1709р. прийняв рішення звільнити від кріпосної залежності селян, які були у його війську. Але це вже не могло виправити становища і активізувати повстанців. У 1709р. цісарські війська завдали великої поразки каруцам. У 1711р. армія Ф. Ракоці виступила до Мукачева, а потім далі на схід. Невдовзі Ф. Ракоці залишив армію і направився у Росію, а потім у Францію. Сили повстанців вичерпалися і 20 квітня 1711р. вони уклали мир з представниками королівської влади. Почалась жорстока розправа австрійського уряду над закарпатськими селянами, які перші підняли зброю проти гноблення. Багато сіл угорської жупи як Великого Березного, Загорба і інші були піддані покаранню. Жителі яким вдалося врятуватись від переслідування, втекли в гори.

Після смерті останнього з Другетів — Валентина, ужанська домінія перейшла до його родича Миколи Берчені. Коли той підтримав повстанців Ф. Ракоці проти австрійців, власті конфіскували володіння домінії і зробили її державною. У1720р. ще раз переписали майно Домінії. В результаті податки і повинності різко зросли. Селяни стали розбігатися у більш віддалені села, оскільки новопоселенцям давали деякі пільги, щоб обжитися.

Після поразки селянського повстання всі повинності селяни Великого Березного повинні були виконувати на користь казни. В кінці ХVІІ ст. із 32 господарств селі володіли1/4 десятину. Так, в 1735-1736 рр. повинні були заплатити 153 флорина 36 крейцерів. Складені калитатським управлінням відомості відображають таку картину майнового стану селян. Наприклад, на 8 селянських господарств у Великому Березному в 1764 р. припадало 6 волів, 4 корови, 5 хрестів пшениці і 8 возів сіна.

Необхідність ефективного використання багатств землі і розвиток економіки в цілому вимагали невідкладних реформ. Це одна із найважливіших актових джерел австрійських органів державного управління,відоме під назвою «Урбарії Марії Терезії». Урбаріальний закон встановлював певні правові відносини між державою в особі австрійської монархії і феодалами, між державою і селянами, між феодалами і кріпаками. На думку розробників урбарії і імператрицею Марією Терезією, закон передбачав бути чесним і справедливим. Проте в умовах феодально-кріпосницького ладу така перспектива виявилася приреченою на провал. Бо в самій природі наявних класів був закладений механізм самозбереження.

Як би феодали не розуміли, що підготовлена до здійснення урбаріальна реформа не загрожує їх правам і привілеям, напевно б ніколи не підтримали імператрицю. Вони не тільки не виконували і навіть фальсифікували закон в умовах суцільної неграмотності русинського населення Закарпаття. Про це свідчать документи відкладені в «Урбаріальному судді» з 1772р. до окружного суду Великого Березного почали надходити скарги селян що до самовільних дій чиновників і порушень ними урбаріального закону.

Державним оподаткуванням за часів Марії Терезії підлягали 79 різних послуг та об`єктів: рілля, пасовиська, будинки, кріпак і його дружина ,діти і інші повинності, панщина, церковна десятина. У відповідності з урбаріальною реформою, кожен селянин Великого Березного повинен був відробити від повного наділу 52 дні тяглової сили після панщини. Але цього закону не дотримувались,про це свідчать скарги селян Великого Березного від 1803р. на ужгородську казенну домінію, яка постійно порушувала урбарій. Раніше писали селяни Великого Березного — «лем працювали на панщині, залежно від наших наділів по 7 тижнів на рік, а вже два роки підряд примушували силою відробити по 21 тиждень на важких роботах. В 1820р. селяни Великого Березного відробляли на… (70 днів пішої панщини і 72 дні тяглом). Кріпаки використовувалися на виробництві цегли, дощок, дранки, випалюванні дерев’яного вугілля.

Церковних служителів держава наділяла великими ділянками землі, яку повинні були обробляти віруючі. Так, у Великому Березному греко-католицький піп Мелеш користувався 16 восьминами орної землі, в урочищах Лази, середнянська, Лужна, платки та сінокосами в урочищах Луги, Балаковиця. Римокатолицький пастор володів 12 восьминами землі. Поміщицькі і казенні селяни платили церковну десятину, тобто десяту частину урожаю віддавали попам та відпрацьовували так звану роковину. 

Урбаріальна реформа, з якою селяни пов’язували великі надії , принесла їм розчарування. Крім панщини, десятини, і натуральних повинностей селян за урбарієм повинні були здавати пряжу, масло, курей, телят, ягнят, а також різні подарунки з нагоди поміщика.

 З уведенням Урбарію віденський двір домігся своєї головної мети- різкого збільшення податкових надходжень у державну казну. З 1722-1724рр. доходи з ужанського комітату збільшити з 5. 486 флоринів до 32. 774 флоринів.

В 1778 р. Великий Березний дістав привілеї містечка. Напередодні революції в Угорщині у Великому Березному налічувалось 116 дворів, 802 чол. Населення, які володіли 37 неповними наділами землі. Дані про врожайність на цей рік малюють жахливу картину злиднів. В усіх господарствах вродило 105,1 коблика кукурудзи, 62 коблика жита, 12,2 коблика ячменю, 2 коблика вівса, 360 кобликів картоплі. 26 дворів в яких проживали 139 чол. зовсім не зібрали врожаю. В середньому на одну особу припадало 19,35 кг збіжжя, 43 кг картоплі. З цього необхідно було ще віддати десятину домінії, коблину попові, залишити на посів і для худоби.

Злиденне життя штовхало селян на боротьбу, селянські виступи на ужанщині у другій половині ХVІІ ст. виходили за межі пасивних форм боротьби, вони переростали у відкриті збройні сутички, спрямовані проти феодального гноблення. Однією з форм збройної боротьби селян проти феодального гніту були виступи опришків які з невеликими перервами діяли в Карпатах. На ужанщині в місцевостях, що прилягали до польського кордону активізувалися опришки. Успішно діяли тут загони Степана Товта та Василя Кокоша. Як видно з документів і в цих виступах проти експлуаторів і брали активну участь селяни, ремісники, наймити. Опришки завдавали чимало клопоту орендарям, місцевій владі, шляхті. Австрійський уряд розумів що рух опришків може перерости у селянське повстання, а тому вживав рішучих заходів для його придушення. Незважаючи на переслідування і репресії трудящі всіляко підтримували опришків. Рух народних месників відіграв прогресивну роль у боротьбі проти феодального гноблення. В результаті кріпосники змушені були йти на деякі поступки. В ході повстань і зворушень зміцнювалась солідарність селянства, яке взяло активну участь у революції            1848 – 1849 рр.

  

  

Великоберезнянщина

історичний нарис за матеріалами

історика Ф.С. Греги.

Укладачі:

Д.В. Крайниковець, Х.П. Гундертайло

Відповідальна за випуск:

О.Ю. Костенко

Великоберезнянщина: історичний нарис за матеріалами історика Ф.С.Греги. / Великоберезнянська центральна районна бібліотека для дорослих; уклад.: Д.В.Крайниковець, Х.П.Гундертайло; відп. за вип. О.Ю.Костенко. — Великий Березний, 2014. — 27с. : фот.

Віддруковано на обладнані

Великоберезнянської центральної районної

 бібліотеки для дорослих

_________________________________________

89000, смт. Великий Березний, вул. Шевченка, 2