Одним з основних нормативних актів,
спрямованих на соціальний захист інвалідів в Україні, є Закон України «Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №
875-XII (далі — Закон № 875).
Відповідно до статті 1 Закону № 875
інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних,
особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та
міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України.
Порядок, умови та критерії встановлення
інвалідності визначено Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі — Постанова № 1317, Положення №
1317). Згідно із Положенням № 1317 інвалідність установлюють проведенням
медико-соціальної експертизи, яку проводять медико-соціальні експертні комісії
(далі — МСЕК), що перебувають у віданні Міністерства охорони здоров’я України.
Положення про МСЕК затверджено Постановою № 1317.
Інвалідом є особа зі стійким розладом
функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до
обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови
для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її
соціальний захист (ст. 2 Закону № 875).
Залежно від ступеня обмеження
життєдіяльності розрізняють I, II і III групи інвалідності. Обсяги та види
реабілітаційних заходів з конкретизацією трудових рекомендацій, методи та
строки їх здійснення, засоби реабілітації визначено індивідуальною програмою
медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації інваліда.
Законодавство не забороняє
використовувати працю інвалідів усіх трьох груп. Головне при прийнятті на роботу
інваліда не група інвалідності, а відсутність медичних протипоказань.
Задля реалізації творчих і виробничих
здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм
забезпечується згідно зі статтею 17 Закону № 875 право працювати на підприємствах,
в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою
діяльністю, яка не заборонена законом.
За результатами огляду МСЕК видає особі,
яку визнано інвалідом:
·
довідку
до акта огляду МСЕК із зазначенням групи інвалідності за формою № 157-1/о,
затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 30 липня 2012
року № 577 (додаток 1);
·
індивідуальну
програму реабілітації за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 8 жовтня 2007 року № 623 (додаток 2).
Положення про індивідуальну програму
реабілітації інваліда затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23
травня 2007 року № 757.
Індивідуальна програма реабілітації
інваліда є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, у яких
працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої
підпорядкованості, типу і форми власності (ст. 23 Закону України «Про
реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV).
Ці документи (крім стандартного пакета
документів) інвалід повинен надати при працевлаштуванні, оскільки вони не лише
підтверджують інвалідність, а й на їх підставі надаються працівникові-інваліду
та його роботодавцеві певні пільги, права та покладаються певні обов’язки,
передбачені чинним законодавством.
Дискримінація за ознакою інвалідності
забороняється законом, тобто роботодавець не вправі відмовити інвалідові в
укладенні трудового договору з мотивів інвалідності, крім випадків, коли ця
робота протипоказана йому за станом здоров’я.
Головний державний інспектор ТДІзПп
у Закарпатській області
Цапулич Н.І.
Немає коментарів:
Дописати коментар