пʼятниця, 10 травня 2013 р.

"Вірний син Верховини" (До 100 - річчя від дня народження І.Рогача)


Рогач Іван Андрійович

Народився
Помер
18 лютого1942(1942-02-18) (27 років)
урочище
Бабин Яр, м. Київ
Розстріляний
Національність
українець
Відомий
діяч Карпатської України
Посада
заступник голови Організації Народної Оборони, член Головної Команди і військовий писар «Карпатської Січі», секретар ПрезидентаА. Волошина, головний редактор тижневика «Українське слово» (1941)
Партія
ОУН(м)
Іван Андрійович Рогач (* 29 травня1914(19140529), м. Великий Березний, Закарпаття — † 18 лютого1942, урочище Бабин Яр, м. Київ)— заступник голови Організації Народної Оборони, член Головної Команди і військовий писар «Карпатської Січі», секретар ПрезидентаА. Волошина, член проводу ОУН, головний редактор тижневика «Українське слово» (1941).
Дитинство. Родина
Іван Рогач народився 29 травня 1914 року у Великому Березному. У великій селянській родині він був найстаршим сином із сімох дітей, Андрія та Ганни Рогач.
Батько Івана Рогача Андрій, мав 2 класи освіти, але добре знав англійську, угорську, чеську та словацьку мови. Тричі побував на заробітках у Америці аби прикупити землі, щоб можна було прогодувати сім'ю. Та з приходом «визволителів» земля перейшла до колгоспу. У громадському житі Андрій Рогач активність не проявляв. Жив селянським розумом: «Тихше їдеш — далі будеш». Можливо, тому прожив до 94-ліття.
Мати, Ганна Рогач, походила з родини Лацаничів. Її батько був довгий час старостою Великого Березного. Усі брати та сестри отримали вищу та середню спеціальну освіти. Ганні це не вдалося, бо як найстарша сестра мусила доглядати молодших. Але приклад родини, серед якої були і секретар губернатораПідкарпатської Русі, і посол Сойму Карпатської України, кадровий угорський солдат, та ін… безперечно надихав і її. Тому вона все робила для того аби діти вийшли в люди. Саме матір стала двигуном, завдяки якому усі Рогачі отримали освіту. Була великою активісткою та організатором. Виховувала дітей в українському національному дусі. Вже змалечку читала їм «Кобзаря». На її долю як матері випали важкі випробування. Постійні обшуки жандармів, звістка про розстріл Івана та Ганнусі, важка невиліковна хвороба Андрія. Арешт на її очах наймолодшого Василя. Ось як змалював образ матері наймолодший брат Івана Рогача Василь у своїй автобіографічній книзі — спогадах «Виклик сатанинській імперії зла»:
«Серцем відчула лихо, зрозуміла, що її наймолодшого сина теж не проминула біда. Вже четверту дитину. Дорога моя мати! На той час в моїх очах вона уособлювала всю Україну, до неї, як і до України, дуже підходили слова Тараса: „Хто тебе не мучив“… Чехи, мадяри, німці, більшовики.»
Саме Василько в майбутньому і продовжив втілення ідей свого старшого брата Івана Рогача.

Початок дорослого життя
Сам Іван був невисокого зросту, найнижчий серед братів. За порадою вчителів Смеречанських Івана дали в науку. Закінчив Мукачівську торгівельну академію. Учителював на Березнянщині. Далі вступив до Львівської Богословської академії. Потім перевівся до Пряшева, звідти в Оломоуц, де і закінчив свої студії. Під час навчання в Чехословаччині, мав можливість отримувати стипендію, якщо б написав листа-прохання про визнання його чеської чи словацької національності, але Іван Рогач зазначав:
«Я ніякий не чех, ні словак, ані русин, я був українцем, є і ним буду завжди».
На священика не висвятився, бо настала гаряча політична пора, але такої думки не покидав.
„…З однієї сторони любив би ще остати на слідуючий рік і змагатися за докторатом, а з другої сторони бачу, що то не має великого значіння для мене…, хиба що можно конкурувати десь на професора, що цілком не є моїм ідеалом. Я хочу більше працювати між народом, на суспільному полі, бо до того чую особливішу охоту і спосібність… Хочу активно працювати між народом на релігійному, національному й політичному полі. Отже, якщо колись буду змагатися за докторатом теології і добюся до нього він всьо одно буде для мене мати чисто гонорове значіння, за яким я не дуже стремлю. Волошин великий чоловік, хоч і не доктор і більше зробив для нас, як 10 докторів. Передовсім свідома праця, а потім всякі почесті й гонори…“
(Оломовц, 27 квітня 1937 — див. Додаток 1)
Був чудовим оратором. Андрій Патрус-Карпатський назвав його найвидатнішим речником Карпатської України. Саме Іван Рогач вів Всепросвітянський з'їзд 17.10.1937 p., на якому на очах чеської поліції, молодий націоналіст, якому було лише 23 роки, заприсягнув більше 30 тисяч присутніх учасників з усіх закутків Срібної Землі, на вірність українському народові та прийняв від них урочисту присягу боротись за Українську державу:
„Ми народились українцями й ними завжди хочемо бути! Інтерес групи чи партії не сміє бути вище від національного інтересу. Добро народу — це сучасна українська правда. Про неї мусимо пам'ятати всі, як селянин так, і інтелігент. Ласки просити ні від кого не будемо. Ми вже не покірні раби, чи всякі карпато-татро-лемко-бойко-роси, а свідомі українці !..“
Хоч ця присяга викликала посилене переслідування українських націоналістів чеською поліцією, арешти, обшуки й конфіскацію пресових органів, вона була водночас й переломним моментом у політичному житті карпатських українців і започаткувала добу явної участі Закарпаття у Всеукраїнському визвольному русі, що стривожило не тільки Прагу, а й Будапешт, Москву і Варшаву. Вони переконалися, що їхні намагання пішли нанівець, і на Закарпатті перемогла соборницька ідея українського націоналізму.

Становлення і загибель Карпатської України
Старши́на Карпатської Січі. Зліва направо: Іван Рогач, Іван Роман і Тацинець Федір
Загалом 19371938 роки пройшли в посиленій боротьбі політичних партій за автономні права Карпатської України.
Скріплення боротьби за народні права вимагало не тільки концентрації сил, але й збільшення засобів боротьби. Так, від 15 червня 1938 р. тижневик «Свободу» перетворено на одинокий щоденник «Нова Свобода». Редактор І.Рогач у першому числі писав, що завданням «Н. С.» буде «боротися щиро за здобуття наших прав на прадідній землі». З цього часу «Н. С.» заговорила устами І.Рогача до всіх українців, закликаючи до створення єдиного національного фронту.
20 серпня 1938 величаве святкування 950-ти-ліття Хрещення Руси-України в с. Невицькім при тисячних масах учасників перетворилося в могутню маніфестацію соборності українських земель і соборності духа української нації. З цієї нагоди ОУН випустила медаль з написом «Царице України! З'єднай і визволь нас!», якою удекоровано учасників цієї релігійно-національної маніфестації. Це призвело до арешту Івана Рогача й інших націоналістів.
4 вересня 1938 року відбувся Політичний Конгрес, що його скликала Перша Центральна Руська (Українська) Народна Рада. Голова якої був о. А. Волошин, а до Президії Ради входив і молодий його вихованець — Іван Рогач. Того ж самого дня молоді учасники політичного конгресу, організовують напівмілітарну«Українську Національну Оборону», головою якої було обрано Василя Івановчика, Іван Рогач — містоголова й організаційний референт, Степан Росоха — секретар. Потім згодом у Хусті УНОборона перетворилася в Організацію Національної Оборони «Карпатська Січ». Головним Командантом вибрано Дмитра Климпуша, а крім нього до Головної Команди вибрано «Три Ро» — Іван Роман (Містокомандат — заступник гол. команданта), Іван Рогач (військовий Писар), Степан Росоха (Зв'язковий — зв'язковий старшина з урядом КУ, референт преси, інформації та ідеологічно-політичного вишколу). І.Рогач разом із С.Росохою були безпосередніми лучниками поміж членами ПУН та урядом Карпатської України.
Карпатські українці, проголосивши суверенність Карпатсько-Української Республіки не завагалися стати в нерівний бій проти військових сил Мадярщини та Польщі. Біля 5 000 карпато-українських воїнів впало на полі слави, в бою з наступаючими мадярськими дивізіями. Тисячі опинилися в концтаборах Кривої, Варья-Лапоша та мадярських катівнях. Інші тисячі карпатських січовиків пішли в підпілля, а десятки тисяч пішли в еміграцію.
Зі сльозами на очах згадував ці події В. А. Рогач:
«Якщо в бій під Крутами пішли студенти, які навчалися військовій справі, то тут ішли діти середніх шкіл. А. Волошин дав розпорядження по школах, щоб дітей не допускали близько до фронту, але їх не можна було стримати. Вони йшли. На трьох учнів був один кріс, хоча на Закарпатті на той час була величезна кількість зброї. Однак її чехи та словаки не хотіли дати населенню, щоб ті могли оборонятись, а якщо хтось і підходив до них з проханням віддати зброю, вони їх убивали.»

В самому Березному В.Рогач нарахував на шкільному дворі 28 танків і це танки, які не можна було прирівняти до німецьких танків. І коли мадярська дивізія окупувала Карпатську Україну — чехи повтікали залишивши ці танки та іншу зброю так і не використавши їх, і не давши використати січовикам.
Після окупації мадярами Карпатської України І.Рогач їде на українську Прящівщину й там пробує видавати часопис для селянства, але словаки скоро пішли слідами чехів, шляхом словакізаціїПряшівщини, тому відмовляють йому право публікувати газету, а згодом право побуту в Словаччині. Певний час проживав у Львові, де очолював допомоговий комітет для поворотців з еміграції.
Боротьба під німецькою окупацією
Як тільки німецькі війська відкинули більшовиків на схід, І.Рогач — перший із групою друзів, націоналістів-підпільників увійшов до Києва. «Я вже два тижні в Києві, редагую одинокий тут щоденник, тобто сповнилась моя давня мрія. Умовини життя тут досить тяжкі, бо недостає харчів, але якось даємо собі ради навіть ліпше, ніж у Львові… Я тут маю простору квартиру». (Київ, 7 жовтня 1941 р.) Жив І.Рогач по вулиці Толстого в будинку під числом 10 мешкання 3. На цій же вулиці кілька будинків далі проживали — О. Ольжич, О. Теліга. Ця вулиця, бувша Караваєвська, була пристановищем групи революціонерів українського спротиву.
Через «Українське слово» продовжив започатковане у Хусті діло. На початку в Києві не було цілої друкарні, яка б могла друкувати щоденну газету, а тому її перші числа друкувалися у Житомирі, але дуже скоро було відремонтовано друкарню «Пролетарської правди» і вже з початком жовтня «Українське слово» друкувалось в Києві. Всі працівники, за винятком верхівки, залишилися від совєтів, але урядова «чернь» все ще говорила «на язике», а тому в деяких місцях можна було бачити нагадування: «Розмовляти по-українськи». В атмосфері відчувався холодок і стримання. Співробітництво з цими людьми не обіцяло приязні. Ідеальний клімат для інтриг і донощицтва, що значило смертельну небезпеку. Попри все кожен знав своє місце і була повна субординація.
В той скрутний час, коли І.Рогач був головним редактором, вийшов один з найбільших тиражів «Українського слова» — 60 000 примірників — це була найвища цифра, яку вони могли тоді осягнути, гамовані браком паперу. Навіть за час незалежності нашої держави, цей тираж не те, щоб перевищили, але й не повторювали. Але не довго йому пощастило розгортати українську свідомість та допомогову працю. Почалися масові арешти українських націоналістів (спочатку — радикальних ОУН(б), а потім і послідовних ОУН(м)). Так, під час відзначення пам'яті боїв під Крутами — І.Рогач, виступаючи з промовою, проголосив: «УКРАЇНА — ПОНАД УСЕ!». Це почули агенти і донесли німцям.
Арешт та розстріл
Під час зібрання, які часто проводили українські націоналісти, в приміщенні театру, І.Рогачу сповіщають, що його шукають німці, щоб заарештувати і пропонують Івану оминути зустріч з ними, вийшовши чорним ходом, а там емігрувати за кордон. Але І.Рогач відмовився: «Я ввійшов сюди центральним входом, туди і вийду».
Юрій Степовий згадував:
Лютий 1942 року, до камери сірого будинку по вулиці Володимира, впускають три собаки, а слідом за ними, ледве пересуваючи ноги, заходить І. Рогач. Під очима синці, обличчя опухле, губи потріскані, убрання пом'яте. Ще зовсім недавно він приймав мене у своєму кабінеті редакції «Українське слово», акуратно виголений, убрання дбайливо попрасоване на кант. Тепер від нього одна тінь та передчасно погаслі очі. Але все ж і в цій ситуації він тримався достойно. На всі запитання і закиди суворого слідчого твердив своє незмінне: «Ні!».
Слідчий нервувався і кричав, а потім вигукнув якесь слово і вовчури вмить накинулись на І.Рогача. Свистіли гестапівські нагаї в повітрі, сердито гавкали і грізно гарчали вовчури, шматуючи свою жертву. Зрештою все стихло. Дужі гестапівці поволокли непритомного в'язня по цементних сходах.
У суботу, 18 лютого1942 року в'язень 29-ї камери Іван Рогач, його сестра Ганна з групою українських патріотів були розстріляні в Бабиному Яру.

Література
  • В. А. Рогач. Виклик сатанинській імперії зла. — Ужгород, 2007 р.
  • В.Гренджа-Донський. Величезний Всепросвітянський з'їзд ув Ужгороді 17.Х.1937 р. Маніфест до українського народу. — Ужгород — 1997
  • С.Росоха. Спомини. Події та люди на моєму життєвому шляху. — Торонто — Ужгород — 2001
  • ОУН. 1929–1954 — Перша Українська Друкарня у Франції — 1955
  • Улас Самчук. На коні вороному. Спогади. — Львів — 2000
  • Красне поле. Про Карпатську Україну. Упорядники. — ч. 1 — Ю. П. Зейкан, В. І. Копейко: У 3 част. — Ужгород — 1999.

ІВАН АНДРІЙОВИЧ РОГАЧ

(100 -  річчя від дня народження
 громадсько – політичного діяча)
(1913 – 1942)
           
            Іван Рогач народився у Великому Березному . Вчився на теологічному факультеті Львівської семінарії, але завершивши освіту, так і не був висвячений, повністю присвятивши себе політиці. Відтак закінчив Торгівельну академію в Мукачеві і теологічний факультет у університету у Оломоуці. Вчителював у Руському Мочарі. Був членом «Пласту», «Просвіти», «Учительської громади», Української Центральної Народної Ради, правління «Фронту руських земледільців і робітників Пряшівщини». 1934 р. вступив до ОУН. А 17 вересня 1937 р. на крайовому зїзді «Просвіти» саме І.Рогач від імені підкарпатської молоді склав присягу на вірність українському народові.
1938 рік боротьба І.Рогача за українську державність максимально активізується. Він виступає на десятках мітингів, зокрема7 серпня був головним промовцем на зборах «Просвіти»  у Великій копані. За свої виступи на Конгресі «Учительської громади» на зборах Української народної ради 4 вересня І.Рогач навіть був арештований. Але 17 вересня 1938 р. він стає заступником голови ОНОКС –організація народної оборони «Карпатська Січ», з листопада 1938 по березень 1939 р. – організаційним референтом цієї Сечі. І. Рогач зробив максимум для збройних сил краю. Василь Вереш пригадував , що «дня 4-го вересня 1938 року в Ужгороді відчулися основуючи збори, на яких ріщшено заснувати Організацію Народної Оборони з осідком централі в Ужгороді, а відділами по цілому краю … Заступником голови було обрано Івана Рогача». 17 вересня відбулося «пересунення постів» . Але І.Рогач продовжував залишатися на попередній посаді. Коли в Хусті проходила чергова реорганізація , головою обрали Дмитра Климпуша, а Іван Рогач разом з Іваном Романом та Степаном Росохою ввійшли до Головної Команди Карпатської Січі. Одна з головних нарад, на якій було кінцевою сформовано штаб організації, проходила в жовтні 1938 р. у Берліні  . лідер закарпатських  націоналістів Юліан Химинець пригадував:»Під час мого перебування у Берліні в зустрічі з провідниками ПУНу ми обговорювали створення й справу проводу Організації Народної Оборони – Карпатська Січ . Ми пропонували такий склад команди : командир – Дмитро Климпуш, його заступник – Іван Роман, секретар – Іван Рогач, пропагандивний референт – д-р Степан Росоха. Нашу пропозицію Карпатська Січвповні прийняла». До вищесказаного слід додати, що крім цього штабу, який був суто політичним, був створений окремий військовий штаб, до якого входили досвідчені військові Михайло Колодзінський , Зенон Коссак, Роман Шухевич, Віктор Курманович та ряд інших.
Також 1938 – 1939рр. І.Рогач був особистим секретарем Августина Волошина. І.Рогача можна було часто зустріти на мітингах та маніфестах, у яких брав участь А.Волошин. Сам  І.Рогач , будучи чудовим оратором, захоплював присутніх своєю ерудицією, вченістю, щирим патріотизмом. Житель села Синевир Василь Субота розповідав про мітинг у Воловому , на якому виступили майбутній міністр внутрішніх справ Карпатської України Юліан Ревай та Іван Рогач : «Про їх ній приїзд ми дізналися заздалегідь і прийшли цілою групою до Волового. Площа була розвішена синьо-жовтими прапорами. Багатотисячний люд дружньо скандував «Слава Україні», «Вже воскресла Україна», «Слава батьку Волошину». Виступив Ревай, а потім слово взяв Іван Рогач. Ми знали що він виконував обов’язки секретаря Волошина. Будучи чудовим  оратором, він завершив свій виступ словами клятви: «Клянемось, що все віддамо для захисту Карпатської України». Щось подібне мало місце у сусідній Колочаві, де виступив І.Рогач. ветеран Карпатської Січі, голова її місцевої команди Маколи Шімоня пригадував: «Я в житті не чув такої рішучої, впевненої і патріотичної промови. Після мітингу у всіх присутніх був піднесений настрій. Ще довго після нього не вщухала мелодія нашого гімну «Ще не вмерла Україна…».
У січні 1939р. І.Рогача делеговано Українською національною радою до Чесько – українського товариства у Празі . Під час зустрічі з лордом Рансімкном, який відвідав Прагу як офіційний представник Великобританії, українські політичні діячі вимагали прийняття радикальних мір стосовно Польщі. Іван Рогач тоді заявив : «Ми, як рівноправні громадяни, хочемо мати вплив і на заграничну політику, тому домагаємося негайної інтервенції влади в Варшаві в інтересі наших поневолених і переслідуваних братів за за Карпатами ! Увесь український загал закликуємо до будови єдиного українського залізного політичного тіла для здобуття політичної керми на Прикарпатті!» Підпис Івана Рогача знаходимо під багатьма зверненнями Української Центральної Народної Ради у справі оборони Галичі.
24 січня 1939 року І.Рогач став секретарем Українського Національного Об’єднання -  проурядової партії Карпатської України, на нього ліг основний тягар по організації виробничої компанії до Сойму Карпатської України. Вихований у дусі християнської моралі, колишній студент – борослав Іван Рогач був одним з ініціаторів утворення «Товариства боротьби з комунізмом», яке було засноване 10 лютого 1939р.. Хоча він і не ввійшов до керівництва цієї організації, однак брав активну участь у розробці її програмних документів. «Ціллю товариства , - говорилося в статуті, - є боротьба з комунізмом і марксизмом на всіх ділянках національного життя і у всіх його формах та ліквідація наслідків большевицько – марксистського виховання». На думку І.Рогача та його соратників , «не може бути прийнята в члени особа, якав належить до товариства , основаного на марксистській ідеології в останніх трьох роках». І.Рогач багато зробив  і як активний учасник «Летючої Естради», що пропагувала ідею незалежності Карпатської України серед населення, готувала грунт для успішного проведення виборів . Немала заслуга І.Рогача у тому, що за УНО віддали свої голоси 92,4 відсотки закарпатських українців, а це свідчило про перемогу української ідеї у Карпатах.



«Карпатська Січ» відкрила меморіальну дошку Івану Рогачу 

14 березня в смт Великий Березний по вул. Корятовича, 1 відбулось відкриття та освячення меморіальної дошки Івану Рогачу, який був заступником голови Організації Народної Оборони «Карпатська Січ», членом Головної Команди і військовим писарем «Карпатської Січі», секретарем Президента А. Волошина, членом проводу ОУН, головним редактором тижневика «Українське слово» (1941).

Захід був приурочений до 74-ї річниці проголошення Карпатської України. Ініціаторами виступив спортивно-патріотичний рух “Карпатська Січ”, який провів цей захід разом з родиною Рогачів.

Освячення проводив отець Василь від Мукачівської греко-католицької єпархії. Після молитви він розповів про Івана Рогача, його родину, яким він був та за що загинув. Висловив подяку молодим хлопцям, які зібрали людей біля будинку та не забули про націоналіста з Великого Березного, зробивши найкращий захід його пам’яті, який лише можна було зробити. “Кому ще як не молоді відроджувати патріотизм та показувати своєю дією нам, старшим, що не втрачено все, не вся молодь деградує, а є ті, які змінюють суспільство. І я вірю, що з часом вони його змінять на краще для нашої держави, а ми, старики, повинні їм в цьому допомагати та підтримувати всіма силами” .

Також з промовою виступив і активіст руху “Карпатська Січ” Руслан Каганець, який в короткій промові ще раз згадав про героїчний чин карпатських січовиків, а саме – про Івана Рогача, подякував всім присутнім, які прийшли віддати свою шану за односельця. Наголосив на тому, що такі акції продовжаться по Закарпаттю і на меті є встановити ще кілька меморіальних дощок січовикам, щоб завжди до них приходили люди та віддавали свою шану. І знали, що герої не вмирають, доки ми їх пам’ятаємо.











Немає коментарів:

Дописати коментар