Великоберезнянська публічна бібліотека

 

24 серпня — День Незалежності України.

Це свято стало символом нашої незламності та національної гідності. Ми вкотре доводимо, що український народ здатний боротися за свою свободу, зберігаючи любов до рідної землі.Це день, коли ми згадуємо нашу довгу і непросту історію боротьби за власну ідентичність і суверенітет.

24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Ця подія стала кульмінацією багатовікового прагнення українського народу до свободи. За неї наші предки боролися століттями: від часів Київської Русі до Української революції 1917–1921 років, від визвольного руху ОУН-УПА до дисидентського руху.

У день нашого головного свята, ми висловлюємо безмежну вдячність тим, хто щодня боронить нашу країну. Кожен захисник і захисниця — це живий символ незламності духу. Дякуємо вам за мужність, за вашу силу та відвагу!

Ми схиляємо голови, вшановуючи пам'ять усіх, хто віддав своє життя за нашу Незалежність, та висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким, чиї серця ніколи не забудуть біль втрати. Їхній подвиг вічний. 

З нагоди свята в нашій бібліотеці діє тематична книжкова виставка "Вільні", присвячена історії боротьби за українську ідентичність. Запрошуємо всіх відвідати виставку, щоб зануритися в історію, відчути силу нашого народу і ще раз усвідомити, якою ціною здобута наша незалежність.

З Днем Незалежності, Україно!

... УКРАЇНО !!!

Рідна моя... Мила...

Я й не знала, що аж так тебе любила...

Не відала, що можна так любити...

Немов нектар тебе солодкий пити.

Люблю тебе !!!

Хай ти не досконала...

Багато дров життєвих наламала...

Десь помилялася, десь Оступки робила...

Та я тебе таку, як є любила.

Люблю із вадами, таку ось горду, вперту...

Не для красивого словечка для концерту...

І не для окрику, для лозунгу, для лесті...

Для мітингу, що йде на перехресті.

Свої слова не кидаю до неба...

Мені того, та і тобі, не треба...

Мені не треба бити себе в груди...

Любов від того більшою не буде.

... Люблю тебе...

Торкаюся рукою...

Своєю римою, як можу рани згою...

ЗізнАюся тобі в своїй любові...

Знайду слова в твоїй чарівній мові.

Твої слова, бо тільки ти їх маєш...

В калИнові суцвіття їх збираєш...

Вплітаєш у них стрічку жовто-синю...

Даруєш людям, не ховаєш в скриню.

Нам віддаєш своє строкате слово...

Яке щоднини вбране празниково...

Таке, як ти: красиве, горде, вільне...

Від заходу до сходу неподільне.

... Люблю тебе !!!

Бо я твоя дитина...

Мене поєднує з тобою пуповина...

Спільне коріння, прадідів могили...

Тут всесвіт мій, тут центр моєї сили.

Тут джерело з якого я поюся...

П'ю з нього і до Господа молюся...

Молюсь за тебе, Україно, кожен вечір...

Щоб Всемогутній руки склав тобі на плечі.

Щоб зупинив наругу і страждання...

Спослав нам перемогу й процвітання...

Дав розуму і совісті правлінцям...

Убрав у милість стежку українцям.

... Україно !!!

Рідна, моя мила...

В тобі уся моя життєва сила...

В твоїх глибинах все моє коріння...

Тут ввесь мій рід, тут все моє насіння.

Пишаюсь тим, що я є УКРАЇНКА !!!

З твоєї книги я малесенька сторінка...

Простий листок написаний з любов'ю...

Прикріплений до палітурки кров'ю.

Галина Момот.