Оберігач народних скарбів

    Живодайні народнопоетичні джерела і нині, в час духовно-культурного відродження, здатні благотворно впливати на пробудження самосвідомості наших сучасників, посилення інтересу до власної тисячолітньої самобутньої історії. За це ми в першу чергу вдячні носіям духовних цінностей, що в своїй пам’яті зберігають, примножують і пропагують серед народу «розумне, добре, вічне». До них передусім належить і Петро Федорович Куртанич, який безмежно залюблений у глибини народного мистецтва та фольклору.

   В центральній районній бібліотеці для дорослих проведено вечір пам’яті «Оберігач народних скарбів» присвячений 90 - річниці від дня народження Петра Куртанича.

   Любов і повага Петра Куртанича до народної поезії зародилася ще в ранньому дитинстві, яке минуло в мальовничому селі Смерекова, що на Великоберезнянщині. Тут він народився 12 травня 1927 року в селянській сім’ї, здобув початкову освіту. 

    Добра пам’ять Петра Куртанича зберегла ще й нині ті щасливі, радісні хвилини, а то й години, коли мама співала йому народні пісні, розповідала легенди, перекази. Але найбільше були йому до вподоби оповідки, які довгими вечорами слухав від старожилів села. Із захопленням відзначав він, що народні казки належать до тих фольклорних перлин, які мають непересічну духовну й естетичну цінність, а їхній емоційний вплив і краса не потьмарюються з перебігом часу. Вони вічно чаруватимуть і приваблюватимуть своєю дивовижною красою. Петро Федорович любив розповідати, але й сам з великою увагою слухав казки від інших оповідачів.

    На щастя, чимало з почутого він зберіг у своїй пам’яті. Вдалося записати від нього багато оригінальних цікавих загадок, прислів’їв і приказок, анекдотів, пісень, казок.

    У записаних від Петра Куртанича казках — «Усі скарби з лісу йдуть», «Сойчине перо», «Дівчина і чарівний гребінець», «Батько і три дочки» та інші — оповідач відстоює такі споконвічні народні ідеали, як прагнення до миру, до мирної праці, патріотизм і героїзм, захист Вітчизни від ворога тощо.

   Петро Куратнич закоханий у рідний край. Він любив народну мудрість, поетичне слово. Довго виношував ідею зібрати легенди і перекази про виникнення назв сіл Ужанської і Турянської долини. Частково свій задум він реалізував, опублікувавши поетичні розповіді про села Великоберезнянщини.

   Він залишився у пам'яті краян людиною високих моральних чеснот, патріотом, у якого ніколи не розходились слово і діло, з поглядами і принципами, яких ні за яких обставин не зрікся. А на схилі літ відкрилася світу несподівано глибинна краса його душі, що прагнула і віддавалася творчості. Згадати Петра Федоровича у ці травневі дні спонукали дві причини: він - один з добровольців Другої світової війни І відзначив би своє 90-річчя. якби не перестало битися його чисте і тепле серце..