Щороку 10 грудня святкуємо День прав людини на рівні окремої людини, груп,
організацій, урядів країн та ООН. Зазвичай святкування кожної річниці
супроводжує кампанія з популяризації знань про людські права й «Декларацію».
Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини.
У 1991 році Україна, ставши незалежною державою, зробила перший крок на шляху
до ствердження демократичності, верховенства права.
Так, в Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам
людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є
вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є
невідчужуваними та непорушними. Відповідно до статті 22 Основного Закону
держави права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не
є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути
скасовані. Частина 3 статті 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття
нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження
змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Права будь-якої людини є універсальними (вони належать усім людям в
будь-яких ситуаціях незалежно від соціального становища), вродженими (вони вже
належать кожній людині лише за фактом народження) і невід'ємними (це означає
неможливість позбавити індивіда цих прав чи неможливість його добровільної
відмови від цих прав).
Спрощено, права людини характеризуються трьома головними рисами:
1. Кожна влада має обмеження для своєї діяльності.
2. У кожної людини є своя суверенна сфера, в яку жодна влада не може
втручатися.
3. Кожна людина може виступити проти держави або іншого індивіда з метою
захисту своїх прав.
Разом з тим важливо усвідомлювати, що фундаментальність прав людини разом
із тим не є абсолютною. В ліберальному дискурсі такі обмеження характеризуються
висловом: "Ваші права закінчуються там, де починаються права інших
людей".
В соціально-правовій практиці права можуть обмежуватися з метою захисту
інших соціальних цінностей. Наприклад, заборона пропаганди расизму або закликів
до бунту обмежують свободу слова; деякі заходи правоохоронних органів обмежують
таємницю приватного життя, тощо. Важливо те, що таке втручання в сферу особистих
прав не може бути свавільним й встановлюється вимогами закону. В демократичній
державі умови, за яких права людини можуть бути обмежені, детально визначені в
Конституції. Так, у статті 64 Конституції України визначено, що: "В умовах
воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і
свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і
свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 61, 52, 55, 56, 57,
58, 59. 60, 61. 62, 63 цієї Конституції".
Права людини і громадянина в Україні можуть обмежувати тільки у випадках,
прямо передбачених Конституцією, і з метою:
врятування життя людей та майна;
запобігання злочинові чи його припинення;
забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності,
громадського порядку, економічного добробуту;
забезпечення охорони здоров'я і моральності населення, захисту репутації
або прав і свобод інших людей;
запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.
У жодному разі не можуть бути обмежені:
право мати рівні з іншими конституційні права і свободи та право бути
рівними перед законом;
право громадянина України не бути позбавленим громадянства;
право не бути вигнаним за межі України та право не бути виданим іншій
державі;
право на життя і право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я
інших людей від протиправних посягань;
право кожного на повагу до його гідності і право не бути підданим
катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність,
поводженню чи покаранню: право не бути підданим без власної згоди медичним,
науковим чи іншим дослідам;
право на свободу та особисту недоторканність;
право не бути заарештованим або триматися під вартою інакше як за
вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених
законом, тощо.
Тобто фундаментальний характер прав людини означає, що будь-яке втручання державної
влади у реалізацію ваших прав має бути чітко юридично закріпленим, відповідати
положенням Конституції та бути обґрунтованим.
Крім того, надзвичайно важливо розмежовувати поняття "прав
людини" і "свобод людини", які є схожими за своїм виникненням та
кардинально різними за способом захисту та реалізації.
Свободи людини – це сфери діяльності людини, в які держава не повинна
втручатися. Вона лише окреслює за допомогою правових норм кордони, територію, на
якій людина діє за своїм вибором і на власний розсуд. Разом з тим держава має
забезпечити захист цих кордонів від втручання інших осіб. Наприклад, держава не
має права впливати на прихильність людини до того чи іншого віросповідання,
встановлювати будь-яку релігію як обов'язкову – це особисті свободи людини.
Проте держава може запровадити закони, що обмежують свободу совісті з метою
забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших осіб,
задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку та безпеки.
На відміну від поняття "свободи людини", в "правах
людини" фіксується конкретна сфера, напрям діяльності індивіда. При цьому
держава зобов'язана забезпечити та захистити законні дії людини в зазначеній
сфері. В цьому випадку вже не пропонується можливість вибору варіанту
діяльності всередині цього права. Цим правом можна скористатися, реалізувати
його чи ні, оскільки право не є обов'язком. Наприклад, українці мають право на
участь в управлінні державою як безпосередньо, так і через голосування за своїх
кандидатів до парламенту. Але далеко не всі люди йдуть на виборчі дільниці для
того, щоб взяти участь у голосуванні.
Дотримання прав людини є ключовою національною ідеєю усіх демократичних
країн світу. Незалежно від обраної формули національної ідеї, в її центрі має
знаходитися людина, її інтереси, дотримання прав і свобод.
Україна ратифікувала більшість найважливіших міжнародних актів в сфері прав
людини – Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і
політичні права та Факультативний протокол до нього 1966 р., Міжнародний пакт
про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародну конвенцію про
ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Конвенцію про ліквідацію
всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Конвенцію про права дитини 1989 р.,
Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що
принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. та інші, – їх дія на
території нашої держави номінальна.
В цілому потрібно підкреслити, що з метою забезпечення дотримання в державі
прав і свобод людини і громадянина, потрібно, щоб на всіх рівнях влади та
кожним громадянином було високо усвідомлена важливість дотримання прав і свобод
людини.
Беззаперечно, надзвичайно важливо, щоб нові проекти нормативно-правових актів,
які вносяться до парламенту, а також зміни, які пропонуються внести до чинного законодавства,
в жодному разі не звужували зміст та обсяг існуючих прав і свобод.
За визначенням Вольтера: "Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки
від законів". Тому головна функція органів державної влади та
правозахисників у напрямі забезпечення прав та свобод людини – це забезпечення
верховенства права й справедливого судочинства. В цьому процесі надзвичайну
роль грає забезпечення прямої дії Конституції України – як головного документа
держави.
Потрібно брати краще з європейського права, при цьому не цуратися позитивних
здобутків українських правників та напрацювань правової системи минулого. Нам є
чому вчитися, але й нам є чому навчити.
В будь якому разі і багатонаціональне, полікультурне, регіоналізоване
українське суспільство, і недосконала держава приречені на пошук компромісів та
консенсусу: за словами Джона Рескіна, ми маємо шукати не те, що нас відділяє
від інших людей, а те, що у нас з ними спільного, заради майбутнього нашої
країни.
При цьому саме права людини мають стати (і тільки вони можуть бути) міцним
фундаментом новітньої України – її справжньою, не видуманою національною ідеєю,
– що об'єднає усіх громадян в український народ і соціум, в якому комфортно
жити кожній людині, а громадяни пишатимуться своєю державою.
Головний державний інспектор праці
ТДІзПп у Закарпатській області
Цапулич Н.І.
Немає коментарів:
Дописати коментар