"Василь Стус - Поет. Правозахисник. Людина"
(До 85-річчя від дня народження)
Сьогодні Василю Стусу могло б виповнитися 85 років, однак поетові судилась Голгофа, що поглинула його життя.
Василь Семенович Стус народився 6 січня у багатодітній селянській родині в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області.
Як згадував сам Василь, його дитинство було щасливе. Любов до України виростала та міцніла разом з ним.
Навчання не було для Василя важким. Після закінчення донецької середньої школи зі срібною медаллю у1954 році він вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Донецьк, який закінчив у 1959 році. Далі три місяці займав посаду вчителя в селі Таужня Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії. Під час навчання та служби починає писати свої перші вірші. Це були шести десяті роки хрущовської відлиги.
Україна – то була його найбільша любов і найбільший біль. Її майбутнє пекло й тривожило поета набагато більше за його власне життя. Безмежна любов до рідної землі, рідного народу примушує поета ставитися до них з найвищою мірою вимогливості, не заплющувати очей на темні сторінки минулого, не прощати їх.
Свої перші вірші Василь Стус опублікував у 1959 році у «Літературній газеті» з напутнім словом Андрія Малишка.
У 1963 році він вступив до аспірантури Київського інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка на факультет: «Теорія літератури». За часи навчання в аспірантурі підготував та здав у видавництво першу збірку своїх творів «Круговерть», пише низку літературно-критичних статей, з часом вийшло друком кілька його перекладів поезій Ґете, Лорка, Рільке. Він належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.
Великого значення набула для нього робота в архіві. Заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, згодом - на шахті, залізниці, на будівництві, у котельні, у метро. З 1966 по 1972 роки – старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР.
У вересні 1965 році на перегляді кінофільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова у київському кінотеатрі «Україна» разом з Іваном Дзюбою та Вʼячеславом Чорноволом Василь Стус виступив на захист ув’язнених друзів – шістдесятників, цей виступ став першим громадським протестом на масові політичні репресії у післявоєнні часи. За участь у цій акції Василь Семенович був виключений з аспірантури Інституту літератури. З цього часу перебуває під таємним наглядом КДБ.
Найщасливішим періодом життя Василя Стуса були роки 1965-1972. Саме в це період він зустрів свою кохану, Валентину Попелюх, яка згодом стає його дружиною. Через рік у них народжується син – Дмитро Стус відомий письменник, літературознавець, редактор.
На початку 1970-х років Василь Семенович пропагував творчість українських шістдесятників, активно виступав проти закриття українських шкіл, проти гоніння української інтелігенції, вів боротьбу за соціальну справедливість.
У ніч із 12 на 13 січня 1972 року Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Ігоря й Ірину Калинців та інших свідомих особистостей було заарештовано. Їх звинуватили у зберіганні та розповсюдженні забороненої літератури: правозахисні листи і петиції були названо антирадянськими. На початку вересня 1972 року Комісія з кримінальних справ Київського обласного суду винесла вирок: п’ять років таборів суворого режиму на території Мордовії, та три роки поселення та тяжкої праці в Колимі.
Під час перебування у таборах та на заслані Василь Стус писав численні протести з приводу свого арешту і засудження, вимагав відкритого суду над собою .
Так, на далекій чужині, знеможений хворобою та тяжкою фізичною працею, він не зламався й писав поезію. Написані ним вірші в нього відбирали та нищили.
Звільнений наприкінці 1979 року Стус повернувся до Києва. Попри те, що його здоровʼя було підірване, мусив заробляти на життя працюючи на заводі: спочатку формувальником 2-го розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни, а згодом в цеху українського промислового обʼєднання «Укрвзуттєпром». В цей тяжкий час Василь Стус знову занепокоєний національною та гуманітарною руїною в Україні, тож продовжує боротьбу уже у складі переслідуваної Української Гельсінської спілки. Новий арешт був неминучий. Це сталося у жовтні 1980 року. Покарання Василь Стус відбував у сумнозвісному «таборі смерті» село Кучино Пермської області (на Уралі). Захищаючи гідність, права людини, тримав голодування протесту, писав вірші, займався перекладами.
У роки ув’язнення Василь Стус дуже хворів, надто потерпав від знущань табірної адміністрації. Табірними наглядачами було знищено його збірку з приблизно трьохсот віршами. На знак протесту 28 серпня 1985 року Василь оголосив смертельне «сухе» голодування і помер у карцері в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів –дисидентів до середини жовтня. Спочатку він був похований у селі Копальне Пермської області на таборному цвинтарі. Права на перепоховання адміністрація надала рідним лише після завершення терміну ув’язнення.
Восени 1989 року пророцтво поета збулося: він таки повернувся на Україну та був перепохований на Байковому кладовищі в Києві. Цього ж року у Львові Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції заснувала премію імені Василя Стуса, яка згодом набула статусу Всеукраїнської.
Поезії Василя Стуса була перекладена багатьма мовами та видана великими тиражами.
У 1990 році Василя Семеновича Стуса було посмертно реабілітовано, а у 1991 його відзначено Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990), а 26 листопада 2005 року Стусу посмертно було надано звання Героя України.
Внесок Василя Стуса у відродження національної свідомості нашого народу, розбудову української державності є напрочуд вагомим і помітним.
Надзвичайний вплив на формування майбутнього письменника мали твори Тараса Шевченка. До образу Кобзаря Володимир Сосюра звертався протягом усього творчого шляху - найчастіше в часи німецько-радянської війни. Це такі твори, як «Шевченко в Донбасі», «Т.Г. Шевченко», Шевченко з нами», «Син». В них Тарас Шевченко мовби оживає і стає в лави воїнів – борців за визволення України від фашистських полчищ.
Щиро вітаю з Різдвом Христовим усіх українців, які сьогодні святкують народження Сина Божого!
