В Україні відзначають День Національної гвардії.

26 березня щороку відзначають День Національної гвардії України. Це свято вшановує відвагу й самопожертву військовослужбовців, які боронять нашу державу та стоять на варті миру і безпеки.

Після проголошення незалежності України в 1991 році постало питання створення власних силових структур. Вже в листопаді Верховна Рада ухвалила закон "Про Національну гвардію України", і це формування почало виконувати функції захисту державної безпеки та правопорядку. Однак у 2000 році Нацгвардію розформували, а її обов'язки передали військам Міністерства внутрішніх справ. Після Революції Гідності та початку рос. агресії в Україні стало зрозуміло, що країні потрібне потужне військове формування, здатне швидко реагувати на загрози. Тому у 2014 році Верховна Рада ухвалила закон про відновлення Національної гвардії України.

Саме 26 березня відбулося офіційне створення Нацгвардії, яка в умовах повномасштабного вторгнення відіграє ключову роль у захисті країни.

З нагоди свята висловлюємо слова подяки всім, хто зараз боронить нашу рідну землю. Низький уклін усім ветеранам та вічна пам'ять військовослужбовцям, які віддали найдорожче – своє життя за встановлення миру і спокою на рідній землі.

Переглянути статистику та оголошення

Просувати допис

Усі реакції:

8Ви та ще 7

 

Всесві́тній день пое́зії — свято, яке відзначається щороку 21 березня.

Напередодні свята у нашій бібліотеці відбувся поетичний бенефіс Руслани Чудновської - нашої землячки, поетеси, чудової жінки і творчої особистості .

Кожна поетична зустріч - це теплота спілкування, радість від занурення у цілющі джерела поетичного слова, яке єднає всіх спраглих, що прагнуть до творчих пошуків.

Руслана Василівна - креативна, відповідальна, творча, сучасна та активна у громадських акціях.

Щиро дякуємо за емоції, теплу і щиру зустріч!

З нетерпінням чекаємо на нову поезію

Дякуємо всім хто долучився до заходу

 

19 березня

95 років з Дня народження Ліни Костенко

В бібліотеці разом із працівниками будинку культури проведено поетичний зорепад ''Я все, що я люблю...''

Ліна Костенко одна з найвидатніших постатей української літератури. Її творчість надихає покоління, а її слово залишається актуальним і сьогодні.

Ми від щирого серця вітаємо з ювілеєм!

Здоров'я, натхнення, спокою та мирного неба над головою

Ліна Костенко – жінка-епоха, совість нації, одна з найвизначніших поетес сучасності.

Це голос правди, що звучить крізь часи, закарбовуючи в слові і біль, і любов, і незламність духу.

Її творчість – це уроки честі, гідності, сміливості. Вона не гналася за славою, але стала символом незламності. Її слова – гострі, як меч, і ніжні, як весняний вітер.

Ліна Костенко не просто пише – вона говорить душею, і її голос не змовкає. Він звучить у серцях тих, хто вірить у силу слова та непідвладність часу.

https://www.facebook.com/share/v/17o63Pij6M/

 

Щороку в Україні відзначають 14 березня День добровольця. Це свято з'явилося в нашій країні 2017 року, щоб показати повагу до наших військових і відзначити неймовірну хоробрість чоловіків і жінок, які взяли до рук зброю для захисту держави.

На жаль, після початку військових дій у 2014 році безліч добровольців віддали найдорожче за Україну - своє життя. Найбільше воїнів загинуло в період повномасштабної війни.

Не всі знають, але широко відомий полк "Азов" був сформований як добровольчий батальйон у травні 2014 року в місті Маріуполь.

У лютому 2023 року для захисту нашої землі та людей почали формуватися нові штурмові бригади добровольців - "Гвардія наступу".

Якщо серед ваших близьких є добровольці, обов'язково привітайте їх, щоб віддати честь їхній хоробрості.

Щиро вітаємо чоловіків і жінок, які добровільно зі зброєю в руках відстоюють незалежність нашої держави та захищають своїх співгромадян! Бажаємо вам енергії, сил, міцного здоров'я та душевного спокою! Ваш подвиг ніколи не буде забутий!

 

15 березня. Інформаційна хвилинка до

86 річниці проголошення Карпатської України

15 березня 1939– Карпатська Україна проголосила незалежність.

Після Першої світової війни територія Закарпаття увійшла до складу Чехословаччини. У жовтні 1938-го року було проголошено автономію Карпатської України зі столицею в Ужгороді, де постав свій уряд. Для захисту краю в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська Січ». В ніч на 14 березня 1939-го року на Карпатську Україну напала Угорщина.

15 березня 1939-го розпочалося перше засідання Сойму Карпатської України, на якому проголошено незалежність та прийнято Конституцію. Державною мовою ставала українська.

Затверджено державний герб-тризуб Володимира Великого у сполученні з гербом Закарпаття (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі й тризуб із хрестом), синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна».

Таємним голосуванням Сойм Карпатської України обрав першим президентом держави Августина Волошина, а прем’єр-міністром Юліана Ревая.

Відстоювала незалежність своєї держави Карпатська Січ, проте сили були нерівними. На Красному Полі відбулася героїчна битва січовиків з регулярними угорськими військами.

Добровольці Карпатської Січі на день затримати агресора, проте під вечір столицю Карпатської України захопили угорці. Наступного дня – Рахів, 18 березня – останній пункт оборони січовиків Воловець. Окремі підрозділи продовжували боротьбу протягом двох тижнів. Президент Волошин та уряд змушені були виїхати за кордон.

10 фактів про Карпатську Україну

1Ще під час Української революції після падіння монархії Габсбурґів українці Закарпаття висловили прагнення об’єднатися з Україною. У 1918 році на багатотисячному віче в селищі Ясіня створили Українську національну раду. У січні 1919 року з допомогою військових команд Галицької армії проголосили Гуцульську республіку. Вона мала намір увійти до ЗУНР, але приєднання відкладалося з огляду на несприятливі міжнародні обставини. Населення сусідніх сіл також створювало власні місцеві ради. До війська Гуцульської республіки почали масово вступати добровольці. 21 січня 1919-го в Хусті на Всенародному з’їзді угорських русинів-українців було ухвалено рішення про приєднання краю до соборної України. 22 січня в Києві було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР, у якому зафіксовано, зокрема, і входження Закарпаття до соборної УНР. Однак уряд краю не мав реальних військових засобів, щоб реалізувати цю мету, тож у червні 1919 року територію Гуцульської республіки за мандатом Антанти зайняли румунські війська.

2За умовами Сен-Жерменського мирного договору 1919 року Закарпаття увійшло до Чехословацької республіки під назвою Підкарпатська Русь. Наступного року вона отримала право здійснювати самоврядування через власний законодавчий орган – Сойм. Однак до 1938-го празький уряд зволікав із скликанням Сойму через можливі відцентрові тенденції у державі. Разом із тим Підкарпатська Русь розвивалася в умовах демократії з усіма її правовими інститутами, громадянськими свободами та правами, багатопартійністю, плюралізмом і парламентаризмом. Розбудовувалося громадянське суспільство.

322 листопада 1938 року Національні збори у Празі ухвалили конституційні закони про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі. Чехословаччина стала федеративною республікою. 25 листопада уряд Августина Волошина розпорядився про запровадження у краї української мови, а в кінці грудня розпустив земський (крайовий) уряд у Хусті й офіційно дозволив поряд із “Підкарпатська Русь” уживати “Карпатська Україна”. На той час її автономний уряд складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ (міністр Едмунд Бачинський), культу, шкільництва та народної освіти (Августин Штефан), юстиції (Августин Дутка), господарських справ і комунікації (Юліан Ревай). Діяли також служба безпеки, управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди. Інтереси національних меншин представляли національні ради (німецька, чеська, румунська, угорська).

4Щодо української мови – уряд Августина Волошина наполягав на її запровадженні в усіх школах, державних та інших установах. Відкривалися гімназії з українською мовою навчання в Білках, Рахові та Ракошині, понад 50 нових міських і сільських народних шкіл. Обговорювали й відкриття народного університету в Хусті та перенесення туди з Праги Українського вільного університету. Активну освітянську діяльність здійснювало товариство «Учительська громада», що об’єднувало майже 2 тисячі педагогів.

5У Карпатські Україні активізувалося культурне життя. У 1938–1939 роках Хуст відвідали знані українські поети та письменники – Олександр Олесь, його син Олег Ольжич, Юрій Горліс-Горський, Улас Самчук. Вони ініціювали створення літературно-мистецького товариства «Говерля». Запрацював державний театр «Нова сцена». Виходило 75 газет (4 щоденних, 27 тижневих), 42 журнали, календарі й альманахи національно-політичного спрямування – за кількістю періодичних друкованих видань Закарпаття випереджало Чехію і Словаччину. Художник-графік, очільник мистецької референтури вищого командування Карпатської Січі Михайло Михалевич створив серію пропагандистських плакатів Карпатської України.

6На початку січня 1939-го у складі Карпатської Січі утворено окремий структурний підрозділ – Жіноча Січ на чолі зі Стефанією Тисовською та Марією Химинець. Окрім медичної служби та функцій Червоного Хреста, січовички виконували відповідальні ролі зв’язкових і розвідниць, передавали вказівки та накази Головної команди в окружні та місцеві осередки ОНОКС.

7Карпатські січовики продовжували чинити опір після окупації краю угорськими військами. До середини травня окремі групи вели партизанську боротьбу в Карпатах. Вони нападали на угорські адміністративні органи, відділення жандармерії, зривали угорські прапори, поширювали листівки із закликом боротися з окупантом. Окупаційна влада запровадила воєнний стан і розпочала репресії проти січовиків, національно свідомої інтелігенції, колишніх державних і партійних діячів Карпатської України, духовенства. Для арештованих українських діячів створили в’язниці і табори у Кривій, Хусті, Тячеві, Великому Бичкові, Рахові, Сваляві, Воловому, Великому Березному. Багатьох полонених розстрілювали в лісах. До тисячі в’язнів із Закарпаття утримували в угорському концтаборі біля Ніредьґази. Січовиків-галичан передали польській стороні. Навесні 1939-го їх окремими групами розстріляли на Верецькому, Яблунецькому та Ужоцькому перевалах.

Польща всіляко сприяла Угорщині в окупації. Щоб не допустити на свою територію українських політичних і військових втікачів, вона висунула війська до кордону з Карпатською Україною.

8Події 1938–1939 років у Карпатській Україні викликали жвавий інтерес на міжнародній арені у контексті проекту “Великої України”. Після довгої перерви від часів Української революції 1917–1921 років “українське питання” постало в центрі уваги країн Центральної та Західної Європи. Політики і громадськість обговорювали вірогідність підтримки Гітлером незалежності Карпатської України, щоб у подальшому створити “Велику Україну” із українським землями, що входили до складу Чехословаччини, Польщі, Румунії, СРСР.

9Рух українців Закарпаття до незалежності спричинив ажіотаж світової журналістської спільноти. У британській пресі наприкінці 1938-го вийшла майже одна тисяча статей на цю тему, а у французькій – понад 300. У край приїздили провідні кореспонденти. Репортажі про події березня 1939-го потрапили на перші шпальти світових газет – «Spectator», «The Guardian», «The Times», «Le Monde», «Figaro». До речі, творча команда фільму “Срібна земля. Хроніка Карпатської України” під час підготовки стрічки купила в США оригінал газети «The New York Times» із репортажем про тодішні події на Закарпатській Україні.

10На початку березня 1939 року в Карпатську Україну приїхав політичний і військовий діяч, колекціонер, меценат Каленик Лисюк (Василь Лепикаш) із старшим сином Петром, аби створити документальну стрічку. У двох частинах фільму “Трагедія Карпатської України” він залишив нащадкам фіксацію доленосного акта, засідань парламенту Карпатської України. Зробив і постановочні зйомки «засідання» уряду Карпатської України, «телефонні перемовини» Августина Волошина з Юліаном Реваєм і Львом Прхалою, «канцелярію прем’єр-міністра», «бої» карпатських січовиків із чехословацькими військами. 1942 року його хронікальний фільм із англомовними коментарями змонтували на кіностудії Василя Авраменка у Нью-Йорку. Його неодноразово демонстрували серед української діаспори США та Канади. Помер Каленик Лисюк 1980-го. А його син Петро загинув під час буремних подій на Закарпатті.

Отже, незалежна Карпатська Україна проіснувала всього 7 днів. Але й цей недовгий період став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.

Для кожного з нас це велична дата, яка нагадує, що українці всю свою історію прагнули бути незалежними, боролися за своє майбутнє!

(Український інститут національної пам'яті)